Закарпатські угорськомовні педагоги звертаються до всіх можливих інституцій, аби їх почули

Сьогодні, 7 жовтня у атріумі Закарпатського угорського інституту ім. Ф. Ракоці ІІ відбулося засідання Закарпатського угорського педагогічного товариства.

Основною темою зібрання став нещодавно прийнятий закон України “Про освіту”. Під час засідання члени Товариства одноголосно прийняли звернення, яке ми публікуємо:

Звернення

позачергової загальної конференції Закарпатського угорськомовного

педагогічного товариства з приводу прийняття 5-го вересня 2017 року нового Закону України «Про освіту»

 Закарпатське угорськомовне педагогічне товариство (ЗУПТ), членами якого є всі педагоги навчально-виховних закладів Закарпаття з угорською мовою навчання,  нараховує 2754 особи. Таким чином, позачергова загальна конференція  ЗУПТ є легітимним колегіальним органом, що представляє думку та стоїть на захисті інтересів угорськомовних шкіл області. Члени Закарпатського угорськомовного педагогічного товариства вкрай стурбовані можливими наслідками впровадження 7-го пункту Закону «Про освіту», прийнятого Верховною Радою 5-го вересня 2017 року.

Громадяни України, які належать до національних меншин, втрачають право на вільний вибір мови навчання, що замінюється правом одержувати освіту в державних і комунальних закладах виключно державною мовою. Представникам нацменшин гарантується право на здобуття освіти мовою відповідної національної меншини тільки в окремих класах комунальних навчальних закладів на рівні дошкільної і початкової освіти, і тільки поряд з державною мовою. Тобто у зв’язку із прийняттям Закону втрачається право осіб, які належать до національних меншин, здобувати освіту рідною мовою в державних і комунальних закладах на всіх рівнях, крім вищенаведених, і формах (зокрема: загальної, середньої, спеціальної, вищої тощо) освіти, а також на функціонування навчальних закладів з навчанням мовою національних меншин.

Нормативними положеннями статті 7 Закону порушується низка прав і свобод, передбачених та гарантованих Конституцією України. Зокрема:

• Частини 3 і 5 статті 10 щодо гарантування вільного розвитку, використання і захисту мов національних меншин та конституційної гарантії застосування мов;
• Частини 2 і 3 статті 22 щодо гарантування і неприпустимості звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод при прийнятті нових законів;
• Частини 5 статті 53 щодо гарантування громадянам, які належать до національних меншин, права на навчання рідною мовою чи вивчення рідної мови у державних та комунальних закладах;

Стаття 7-ма Закону не відповідає

• Декларації прав національностей України від 1991 року;
• Закону України «Про національні меншини в Україні»;
• Закон України «Про засади державної мовної політики».

Низка положень прийнятого Закону не відповідає міжнародним документам, які Україна ратифікувала:

• Європейській хартії регіональних мов або мов меншин;
• Декларації про права осіб, що належать до національних або етнічних, релігійних та мовних меншин;
• Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод;
• Документу Копенгагенської наради Конференції щодо людського виміру НБСЕ та Рекомендації 1201 Парламентської Асамблеї Ради Європи,
• Декларації про принципи співробітництва між Українською РСР та Угорською Республікою із забезпечення прав національних меншин;
• Договору про відносини добросусідства та співробітництва між Україною та Румунією, Угоді між Україною та Республікою Молдова про співробітництво у забезпеченні прав осіб, які належать до національних меншин.

Згідно зі ст. 9 Конституції України, чинні міжнародні договори, згоду на обов’язковість яких надала Верховна Рада України, є частиною національного законодавства України.

Закон руйнує громадський договір між Україною як державою та  національними меншинами, громадянами України. Такий суспільний договір був укладений з боку держави у ДЕКЛАРАЦІЯХ ПРАВ НАЦІОНАЛЬНОСТЕЙ УКРАЇНИ,  що була прийнята Верховною Радою України 1 листопада 1991 року. З боку національних меншин суспільний договір був підтверджений голосуванням за незалежність України 1 грудня 1991 року.

7-ма стаття Закону «Про освіту» порушує такі статті Декларації:

Стаття 1. Українська держава гарантує всім народам, національним групам, громадянам, що проживають на її території, рівні політичні, економічні, соціальні та культурні права. Дискримінація за національною ознакою забороняється й карається за законом.

Стаття 2. Українська держава гарантує всім національностям пра­ва на збереження їх традиційного розселення і забезпечує існування національно-адміністративних одиниць, бере на себе обов’язок ство­рювати належні умови для розвитку всіх національних мов і культур.

Стаття 3. Українська держава гарантує всім народам і національним групам право вільного користування рідними мовами в усіх сферах суспільного життя, включаючи освіту, виробництво, одержання і розповсюдження інформації.

Цей закон було ухвалено тоді, коли європейські країни відкрили перед нами свої кордони та запровадили безвізовий режим для громадян України; коли набрала чинності угода, яка включала гарантії захисту меншин.

Протягом останнього десятиліття звужувалося використання мов нацменшин на територіях їх компактного проживання. Усього кілька прикладів: церковні ліцеї, Закарпатський угорський інститут, угорськомовна преса та радіо, громадські організації не підтримуються державою. Підтримка державних та комунальних закладів освіти Закарпаття, їх ремонти відбуваються також завдяки підтримці благодійних фондів, що безпосередньо сприяє та допомагає й Українській державі. Українська держава вже намагається унеможливити освіту нацменшин рідною мовою. Наприклад, із запровадженням україномовної освіти вже не потрібно виготовляти підручники для шкіл нацменшин. Щоправда, держава і досі не виконувала свої зобов’язання. На початок 2017/2018 навчального року в угорськомовних школах не вистачало 28 057 підручників, з них 3383 – підручників української мови та літератури. За 25 років не випускались робочі зошити угорською мовою з навчальних предметів, за державні кошти не видавались українсько-угорські/угорсько-українські учнівські словники. Але найприкріше те, що катастрофічно не вистачає букварів, з яких мають вчитися читати учні перших класів. Зазвичай батьки змушені робити ксерокопії, оскільки держава з року в рік не забезпечує новими підручниками школи, а кожні чотири роки випускає таку кількість підручників, скільки дітей пішло до першого класу в тому році. Оскільки чотири роки тому в угорськомовних класах навчалося менше учнів, тому на сьогодні не вистачає навіть тих підручників, які були у користуванні, а придбати нові можливості нема.

ЗУПТ з 2006 року, з моменту впровадження системи незалежних центрів тестування, направило понад 40 (кожен відправлений як рекомендований) листів до МОН, у яких пропонували різні підходи для підвищення ефективності вивчення української мови. Наші пропозиції не враховувалися, хоча були озвучені на різних форумах, конференціях, публікувалися у різних виданнях. Це нагадує розмову глухого з німим.

Події останніх днів показали справжнє ставлення влади до українських нацменшин. Ми протестували, зібрали понад шістдесят чотири тисячі підписів, просили проконсультуватися з нами, проте так і не були почуті. Тоді, беручи до уваги міжнародні протести, міністр освіти і науки України Л.Гриневич неодноразово обіцяла приїхати на Закарпаття та вислухати національні меншини, проте так і не приїхала. Хоча раніше, коли була опозиційним депутатом парламенту, бувала з робочими поїздками у нашому регіоні. Це означає, що українська влада не хоче спілкуватися з національними меншинами України, укладати з ними соціальний договір, який є головним інструментом реалізації влади в у політичному житті, розглядає нас як емігрантів. Міністерство освіти і науки не хоче проводити консультації з легітимними представниками угорських педагогів Закарпаття, не хоче чути нашу позицію. Про це свідчить той факт, що на консультації стосовно закону, які проводилися МОН у Києві 4 жовтня 2017 року, товариство запрошення не отримало, а окремі особи, які мали можливість висловити власну позицію, не представляють усю спільноту.

Наша конференція зібралася, щоб обговорити ситуацію, яка склалося внаслідок прийняття  Закону «Про освіту», і проінформувати МОН та міжнародні інституції, нагадавши, що під час ухвалення рішень, які стосуються нацменшин, слід вислухати  їх думку, їх бачення ситуації.

Право національних меншин, у тому числі болгар, молдаван, румун, словаків, угорців, на навчання рідною мовою випливає не лише з чинного законодавства України, а йдеться про право, яке реалізовувалося на практиці протягом багатьох десятиліть, тобто представники нацменшин могли користуватися цим правом раніше і в інших державних формаціях.

До введення обов’язкового тестування у центрах оцінювання якості знань, усі випускники шкіл Закарпаття з навчанням мовами національних меншин при вступі до ВНЗ рідної області складали всі іспити мовою навчання, а твір писали з літератури, яку вивчали, і мовою, якою навчалися. Тобто випускники українських шкіл – з української літератури, шкіл з румунською мовою навчання – з румунської літератури, російськомовних шкіл – з російської літератури, абітурієнти з угорськомовних шкіл – з угорської літератури. Такі правила прийому гарантували всім абітурієнтам рівні можливості при вступі. Володіння мовою навчання вищого навчального закладу перевіряли на співбесіді. Введення обов’язкового вступного іспиту з української мови та літератури на рівні рідної мови для випускників шкіл з навчанням мовою національних меншин на всі спеціальності можливо тлумачити тільки як звуження раніше досягнутих прав національних меншин, що суперечить принципу розвитку прав національних меншин та рівному доступу до ВНЗ, як основному принципу Болонського процесу.

Результати з української мови та літератури на Закарпатті є низькими тому, що вимоги з цих дисциплін для випускників шкіл національних меншин такі самі, як для учнів шкіл з українською мовою навчання, для яких українська мова є рідною і які всі предмети вивчали рідною мовою. У такому разі не виконується принцип рівного доступу до ВНЗ, що гарантується новим Законом «Про вищу освіту». Тому при тестуванні потрібно ставити інші вимоги щодо оцінювання знань учнів зі шкіл, де навчання ведеться мовами нацменшин.  У Гаазьких рекомендаціях щодо прав національних меншин на освіту чітко вказано: «Особи, які належать до національних меншин, повинні мати доступ до вищої освіти рідною мовою тоді, коли вони продемонстрували в цьому потребу та коли це підтверджено їх достатньою кількістю» (пункт 17). У Рамковій конвенції про захист національних меншин декларується наступне: «Сторони зобов’язуються створити особам, які належать до національних меншин, рівні можливості для доступу освіти всіх рівнів» (пункт 3, стаття 12).

Рекомендуємо переглянути державні стандарти та вимоги ЗНО з української мови та літератури для випускників шкіл з мовами навчання національних меншин, які бажають продовжувати навчання не на спеціальності «українська філологія», з урахуванням  того, що  українська мова та література для них не є рідною мовою, щоб був дотриманий принцип рівності. Компетентність знання української мови потрібно перевіряти за міжнародними стандартами перевірки знань другої мови,  як це робиться у випадку інших мов, з яких організовує тестові випробування УЦОЯЗ. Диференційований підхід до ЗНО було би доцільно запровадити для всіх випускників, адже на Закарпатті у 2017 році з 234 шкіл з українською мовою навчання  у 108 школах 30% випускників не склали ЗНО з української мови та літератури.

Для інтеграції національних меншин в українське суспільство (а не в український народ) потрібно синхронізувати педагогічну, суспільну, політичну мети системи навчання державної мови і дати рівні умови для розвитку мов національних меншин. Елементом реалізації цієї мети є володіння державною мовою із врахуванням того, що для меншин вона є другою мовою. Збереження мов меншин може реалізуватися тільки тоді, якщо їм гарантується рівність розвитку та використання у суспільстві. Необхідно усвідомити той педагогічний та психологічний факт, що у кожної особи є перша мова, якою вона почала розмовляти, якою думає, спілкується у сім’ї та своєму найближчому оточенні, а всі інші мови для неї є другими мовами. Мова – це, по-перше, засіб пізнання світу, по-друге – засіб спілкування в суспільстві. Ми, педагоги угорськомовних шкіл Закарпаття, пережили такий період, коли у Радянському Союзі у деяких угорськомовних школах Закарпаття запроваджували метод навчання всіх предметів російською мовою. У цих класах рівень знань з предметів упав, тому що учні не розуміли суть матеріалу, тільки зубрили його. Не розвивалось абстрактне мислення, учні не володіли технікою самостійного навчання, оскільки не могли самостійно аналізувати матеріал, а на основі аналізу не могли синтезувати на вищому рівні. Зважаючи на те, що багато із зазубрених слів не були зрозумілими, не розвивалася ні російська, ні рідна мова. У цьому наша позиція співпала з позиціями педагогів шкіл з українською мовою навчання, в яких теж перевели деякі класи на російську мову навчання, і ми спільно боролись за право всіх дітей навчатися першою мовою, дати їм можливість максимально розвивати свої здібності. Дуже жалкуємо, що наші колеги, українські фахівці про це забули.

Усім громадянам потрібно дати можливість вільно обирати мову, якою вони хочуть пізнавати реальність, як це гарантують законодавство та міжнародні зобов’язання України, і вивчати мову держави як другу мову. Вважаємо, що у цьому процесі варто звернутися до позитивних прикладів європейських країн. У Румунії у школах з навчанням мовами національних меншин румунська мова викладається як друга мова, тобто за іншою методикою, ніж румунська для румун, методикою. Знання випускників шкіл з навчанням мовами національних меншин перевіряється саме згідно цієї методики. У Сербії знання випускників середніх шкіл з сербської мови та літератури викладають і перевіряють диференційовано. Окрема програма та стандарти діють для тих випускників, для кого сербська мова є рідною, окрема програма та стандарти передбачені для тих національних меншин, мова яких близька до сербської (хорватів, русинів, українців), і зовсім інша програма та стандарти функціонують для національних меншин, мова яких значно відрізняється за структурою від сербської, тобто належить до зовсім іншої мовної групи (наприклад, албанська та угорська). У Словаччині теж є дитячі садки, школи, гімназії з мовами національних меншин угорською, німецькою, українською мовою навчання. В Угорщині за фінансування уряду існують німецькі, словацькі, румунська, хорватська, болгарська, польська та словенська школи й гімназії, якими керують державні самоврядування національних меншин країни. В усіх школах та гімназіях угорська мова та літератора є обов’язковими (також на випускних екзаменах), але вивчаються ці дисципліни як іноземні. А решта предметів протягом усіх 12 років вивчаються рідною мовою нацменшини. В Угорщині немає української школи через те, що немає компактного місця проживання українців, вони проживають у країні розпорошено, а також через те, що нема такої потреби, адже згідно з інформацією, наданою головою українського самоврядування в Угорщині, у 1-му класі в центрі Будапешта почала навчальний рік 1 (одна) дитина. Паралельно функціонує недільна школа при Державному самоврядуванні українців Угорщини, яку повністю фінансує держава.

 Конференція ЗУПТ звертається до високоповажних осіб та інституцій з такими проханнями:

1. Усім громадянам потрібно дати можливість вільно обирати мову, якою вони хочуть пізнавати реальність, як це було гарантовано законодавством та гарантують міжнародні зобов’язання України, тому і в майбутньому необхідним є збереження навчання мовами національних меншин на всіх рівнях освіти.
2. Для належного оволодіння державною мовою застосовувати диференційований підхід:

• застосувати окрему програму та стандарти з української мови та літератури для тих, для кого ця мова є рідною;
• окрему програму та стандарти передбачити для тих національних меншин, мова яких близька до української, і зовсім іншу програму та стандарти для національних меншин, мова яких значно відрізняється за структурою від української, тобто належить до зовсім іншої, ніж українська, мовної групи;
• до розробки програми, стандарту, методики, та підручників залучити фахівців, які володіють обома мовами.

3. Забезпечити умови для вивчення рідної мови і літератури на всіх рівнях і організувати ЗНО з рідної мови та літератури.

4. До вирішення всіх питань, які стосуються національних меншин, залучити легітимних представників таких нацменшин.

Берегово

7 жовтня 2017 року