«Ми хочемо жити у правовій державі» – Ільдіко Ороc подала позов проти Служби безпеки України
У Закарпатському угорському інституті ім. Ференца Ракоці ІІ на один рік акредитували спеціальність «Початкова освіта». Процес пройшов не зовсім гладко, оскільки Служба безпеки України (СБУ) вийшла за межі своєї компетенції. Секретна служба стверджувала, що особа ректора інституту не відповідає вимогам, викладеним у чинних законах. На прохання Kárpátlaja.ma Ільдіко Орос заявила, що належними документами підтвердила свою невинність та подала скаргу до СБУ як приватна особа.
– Відповідно інформацій поданих на веб-сайті інституту, нещодавно була акредитована спеціальність «Початкова освіта». Як відбувається цей процес?
– Відповідно до українського регламенту, спочатку потрібно отримати діючу ліцензію від міністерства, а потім перед присудженням диплома ми подаємо запит на акредитацію, яку надає Національне агентство із забезпечення якості вищої освіти (НАЗЯВО).
Для цього існує певна процедура: необхідно подати відповідні досьє, а потім до нас направляють виїзний комітет, який складається з трьох осіб, задля оцінки реального стану закладу. Потім група експертів вирішує, беручи до уваги думку комітету, чи надати акредитацію спеціальності, якщо так, то на один або на п’ять років. Після цього НАЗЯВО ухвалює заключне рішення.
Щодо акредитації спеціальності «Початкова освіта», яка відбулася в січні 2019 року, рішення експертної комісії було позитивним, цього року залишилася лише одна формальність: заключна постанова ради комітету з контролю якості освіти.
– Рішення було непростим …
– На наше здивування, голова комісії не виніс цю пропозицію на голосування, сказавши, що вони отримали листа від СБУ, в якому висловлювали сумніви щодо дипломів ректора інституту. Крім того, були підняті інші сумнівні питання, тому було запропоновано переглянути дану справу і направити до нас повторну комісію.
– Коли вам стало відомо про відкладення голосування?
– Ця зустріч транслювалася у прямому ефірі, тому кожен, хто має відношення до вищої освіти, міг ознайомитися з цим відеоматеріалом. За даними сайту 4,5 тисяч глядачів спостерігали за цим процесом. Таким чином ми дізналися та були шоковані, оскільки даним листом СБУ втрутилася безпосередньо у професійний процес, зробивши це в кінці процедури, на яку вона не має юридичного права. Надавати думку з професійних питань не є завданням секретної служби. До речі, це відзначили і члени комітету. Тим не менше, тоді голосування не відбулося, пізніше справа була відкладена через введення карантину.
– Що сталося далі?
– В інтересах інституту Центр забезпечення якості надіслав нам листа від СБУ з проханням відповісти на нього, підтверджуючи документами питання. Ми це виконали. На своєму наступному засіданні комітет прийняв позитивне рішення щодо акредитації.
Це означає, що перешкода для видачі дипломів магістра була видалена у 2020 році, і розпочалася вступна кампанія. Це великий крок у житті інституту, оскільки всі наші курси рівня «магістр» акредитовані, за винятком спеціальності «англійської мови та літератури».
– На чому СБУ ґрунтувала свої звинувачення?
– На жаль, вони посилалися на веб-сайти, включаючи сторінки, які з’являться і зникають протягом ночі, та статті, у яких згадують інститут та мою особу. Ці матеріали зазвичай були опубліковані анонімно, а звинувачення не підтверджувались реальними доказами.
Як правило, ми не реагуємо на подібні статті, тому що вважаємо недоцільним сперечатися з тим, хто не осмілюється надіслати нам будь-які звинувачення відкрито.
Однак за ними стояло ім’я – СБУ. Справа також мала деморалізуючий вплив на інститут і особисто на мене, оскільки, відкрито було заявлено, що я не здобула ступінь доктора наук в Угорщині. Все це, посилаючись на газетну статтю. Це сильно шкодить моїй честі, моїй репутації перед працівниками університетів, академіками, науковцями, які можуть сумніватися у моїй академічній доброчесності.
– Крім того, звинувачують тих людей, які видали диплом …
– Саме так. Йдеться не лише про мою особу, а й про тих, хто навчав мене тоді чи брав участь у докторському процесі, тому я вирішила, як фізична сторона, подати скаргу на СБУ, щоб зберегти свою моральну чистоту та авторитет. Я не просила фінансової компенсації, лише символічно одну гривню, бо йдеться не про суму грошей, а про порушення прав багатьох важливих установ та осіб, які залучені до наукового життя.
Вони заплямували честь мого наукового керівника, оскільки поставили під сумнів існування мого вченого ступеня, не знайшовши моєї роботи. Вони навіть не змогли б її знайти, бо у 2001 році в той час документи мали подавати лише у паперовому вигляді. Роботи зберігалися в університетській бібліотеці. Кожен, хто бажає ознайомитися з дисертацією, може подати запит і оглянути роботу. Це зробила і я, щоб довести те, що ця наукова праця існує. Також робота є у вільному доступі на edu.com (веб-сайті, що публікує наукові праці – ред.).
Таким чином, як професору, так і науковій раді Дебрецена є образливим вважати, що хтось, можливо, отримав докторський ступінь, не беручи участі в процедурі або без дисертації.
– Вам довелося визнати ступінь еквівалентним в Україні?
– Так. Відповідно до українсько-угорської угоди про еквівалентність, обидві країни підтверджують ступінь, відповідно до власних норм. Для цього я повинна була подати заявку на сертифікацію до Міністерства закордонних справ Угорщини, після того як в Міністерстві освіти було підтверджено, що я фактично брала участь у цій процедурі.
Пізніше мені також довелося попросити посольство України в Будапешті довести, що: Ildiko Orosz – це та сама особа, яка фігурує в моєму українському паспорті як Ільдіко Орош (Ildiko Oros), оскільки наші імена були переписані кирилицею, потім транслітеровані на латиницю, таким чином вони трохи змінювалися. Тож, коли вони відкрито говорили мені, що у них є сумніви щодо мого докторського ступеня, вони також порушили права Міністерства освіти та Міністерства закордонних справ Угорщини або, принаймні, припустили, що вони не діяли справедливо. Вони також образили посольство України, яке видало довідку про те, що я – та сама людина, яка отримала ступінь в Дебреценському університеті після трьох років денної форми навчання.
– Як проходило провадження в Україні?
– В Україні, відповідно до загальноприйнятих норм, я зробила переклад залікової книжки, диплома з апостилем, своїх дисертаційних буклетів та завірила це нотаріально, а потім мені довелося підготувати поширений буклет, в якому я описала зміст своєї роботи українською мовою. Потім я все це, разом із публікаціями, подала до Міністерства освіти. Надалі вони передали цей буклет двом незалежним професорам, які були моїми опонентами. Я захистила свою дисертицію двічі: вперше в Дебреценському університеті, а вдруге в Тернопільскому національному університеті. Вдруге я захистила наукову роботу українською мовою перед Педагогічною науковою радою Тернопільського університету. Рішення було прийняте одноголосно, таким чином я отримала ступінь кандидата наук.
Тобто той, хто припускав, що я не захищала дисертацію, ставив під сумнів чесність та працю українських нотаріальних контор, роботу Міністерства освіти України, роботу та доброчесність докторської ради Тернопільського університету та всіх 20 відомих професорів, які брали участь у таємному голосуванні. Мова йде не лише про мою особу, а й про те, що поставлена під сумнів робота багатьох чесних людей, які працюють в науці. Ось чому я вважала за необхідне подати скаргу.
– Як ви думаєте, якою була мета звинувачення?
– Це не перший раз, коли я або інститут зустрілися з перехресним вогнем ЗМІ з необґрунтованими звинуваченнями, а також з невідомими, неназваними організаціями та журналістами, інформації яких СБУ використовувала для обґрунтовування своїх підозр.
Завжди були подібні випадки. Зараз, як і раніше вони хотіли зіпсувати престиж інституту, заплямувавши моє ім’я. Це з нами трапляється вже не вперше. Те саме відбулося в середині 2000-х, коли подібні наклепи були конкретно на мою особу. Тоді ці звинувачення опублікувала газета Kárpáti Igaz Szó. Після того як з’явилося ім’я того, хто написав статтю, можна було подати позов. Тоді я виграла цю справу. Це не єдиний випадок їхніх спроб заплямувати моє ім’я. Минулого року був позов про білборди, коли мене, як представника обласної ради, через те, що я відстоювала права своєї громади, показали у ролі сепаратиста.
Я подала на них в суд, де задовольнили мою вимогу, але, на жаль, провадження протягом двох років постійно припинялося, незважаючи на те, що докази явно на моєму боці.
Найдивніше для мене те, що позивачем була організація – СБУ, якій доручено розкривати етнічний конфлікт. Вона повинна стояти на боці громадян України та займатися подібними справами. Ось чому я вирішила спробувати забезпечити свою праведність в суді.
– Що ви очікуєте від позову?
– Я хочу жити в демократичній країні, де, як писав Петефі: «За столом правосуддя всі мають право на місце». Для цього нам потрібно надати можливість забезпечити собі справедливість.
За моїм досвідом скарги угорців Закарпаття залишаються без розгляду, нікого не притягнено до відповідальності за скоєні погрози. На сьогоднішній день ми не знаємо, хто пошкодив статую Діви Марії в римо-католицькій церкві в м. Берегово у липні 2008 року, хто зламав меч статуї Петефі в м. Ужгород та руку його меморіалу в м. Берегово. Хто намагався порушити мир між національностями Закарпаття оманливими, граматично неправильними угорськомовними плакатами. Ніхто не був покараний за пошкодження меморіалу на Верецькому перевалі. Ми не знаємо, хто зірвав кокарду і залякав угорську молодь перед 15 березня. На сьогодні не було винесено жодного вироку щодо політичних битв за білборди 2018 року, коли нас зробили ворогами країни.
Я вважаю, що ми повинні боротися за свою справедливість засобами права та законів. Я зробила позов, щоб нарешті зрозуміти: цей закон і право в інтересах людей, чи це просто інструмент, який потрібно використовувати проти нас. На жаль, в цьому плані нічого не змінилося, а демокрації ніби і не існувало. Позов довго не хотіли реєструвати, а потім відмовили у розгляді через начебто відсутність доказів щодо порушення особистих прав людини.
– У цьому випадку, що можна зробити, як Ви хочете діяти?
Звичайно, я попросила свого адвоката подати позов ще раз. Це також пов’язано з тим, що зараз триває акредитація спеціальності «Англійська мова та література», яка проводилася онлайн, тож це було складно, проте комісія висловила своє задоволення на заключному засіданні та пообіцяла опублікувати їх звіт у письмовому вигляді на онлайн платформі в зазначений термін. Хоча встановлений законодавством термін минув, звіт ще все не опублікований. 2 грудня нам довелося завантажити документи щодо переакредитації навчальної програми на веб-сайт агентства із забезпечення якості спеціальності «Початкова освіта», яку ми вчасно завантажили, але отримали відгук про те, що вона буде прийнята лише після 12 січня. Тим часом запланований обшук СБУ відбувся в офісах кількох закарпатських громадських організацій, включаючи Благодійний фонд «За Закарпатський угорський інститут» та обшук будинку голови фонду Василя Брензовича. Таким чином, виникає відчуття дежавю, ніби повторилася процедура минулого року, і ніби професійний орган чекає думки з даних питань від СБУ, організації, що не має на це права. З моменту весняної перевірки я здала мандат ректора, і в установі на цю посаду обрали іншого, тобто, хоча я довела достовірність вимог СБУ, оскільки нарешті спеціальність «Початкова освіта» отримала акредитацію на один рік, покликатися на підозру щодо моєї особи було безпідставно. У правовій державі спецслужба не повинна втручатися у дані питання, оскільки це не їхня робота. Це закріплено у низці міжнародних договорів та рекомендацій, таких як посібник ОБСЄ «Люблянські рекомендації щодо інтеграції різноманітних суспільств», Рекомендація №46 якого говорить: «Органи безпеки та охорони правопорядку повинні бути професійними, підзвітними та мають у повній мірі дотримуватися прав людини». Я думаю, що важливо звернути на це увагу вітчизняної та міжнародної спільноти, оскільки в нашій країні ситуація не є демократичною. Я хочу повідомити про справу представників країн ЄС та НАТО, акредитованих в Україні.
– На який результат Ви очікуєте?
Я не маю ілюзій, оскільки, згідно з моїм досвідом на сьогоднішній день, питання угорської меншини не цікавить європейську та світову громадськість. Що б з нами не відбувалося, як би нас не позбавляли прав меншин, як би не погрожували, вони не реагують, ніби життя угорців не має значення. Однак моє сумління не дозволяє мені мовчати, бо, як ми знаємо з творів Міхая Бабича, «співучасник серед грішників, той який мовчить». Якщо ми не звалимо бар’єри для демократії та верховенства права, вони ніколи не зруйнуються. За моїм досвідом, якщо всі згуртуються, то рано чи пізно ми зможемо зруйнувати ці стіни. Я звертаю увагу всіх, щоб ви не замовчували правопорушення: пишіть заяви, не для того щоб добитися правди, а для того, щоб задокументувати погрози, щоб пізніше на міжнародних форумах не могли заперечувати скільки разів і скільком погрозам ми піддаємося. На що я б також звернула увагу всіх громадян, це дотримуватися віри як християни і, як ми читаємо в Біблії, той, хто вірить у Бога, не боїться. Сьогодні кожному угорцеві, хто живе на Закарпатті, потрібна ця міцна віра в Бога, бо вони хочуть досягти того, що, за висловом Аттіли Йожефа, «Бадьорі ми, як те й годиться, від страху, а не від надій».
Поллогі Маріанна, Kárpátalja.ma
Підпишись на наш телеграм канал де кожна новина виводиться відразу після публікації. Будь першим у курсі подій.
Підписатися