Недружній крок Сейму розвіяв ілюзії українців щодо поляків

Здавалося, сьогодні Польща чи не найнадійніший союзник і партнер України, а всі проблемні питання історії ми опрацювали, обговорили та взаємно пробачили ще за часів Кучми й Кваснєвського… Проте виявляється, найактивніший лобіст інтересів України в Євросоюзі не такий уже й безкорисливий і толерантний, як ми думали принаймні в останні роки…

Президент України Петро Порошенко вшановує пам’ять жертв Волинської трагедії

Ще 8 липня Сенат Польщі ухвалив резолюцію, в якій закликав Сейм оголосити 11 липня національним днем пам’яті жертв «геноциду, вчиненого українськими націоналістами проти громадян Другої Речі Посполитої». І ось минулої п’ятниці, 22 липня, Сейм Польщі майже одноголосно проголосував за остаточний текст резолюції «Про встановлення 11 липня Дня пам’яті поляків, жертв геноциду, вчиненого ОУН-УПА». Проти не голосував ніхто, документ підтримали 432 депутати, 10 утримались. До речі, усього два роки тому, у липні 2013-го, польський парламент уже розглядав подібний документ і відмовився назвати Волинську трагедію геноцидом поляків.

Сьогодні ж усе змінилося… В ухвалі зазначається, що організований і масовий жорстокий злочин на Волині та в Східній Малопольщі мав характер етнічної чистки й геноциду, інформують польські ЗМІ. У тексті віддано шану громадянам Другої Речі Посполитої, жорстоко вбитих українськими націоналістами. Висловлена повага та вдячність воякам Армії Крайової, підрозділам самооборони й селянським батальйонам, котрі захищали поляків, а також тим українцям, які часто, ризикуючи власним життям, рятували польських сусідів. Автори ухвали закликали до гідного вшанування всіх жертв злочину й висловили солідарність з Україною, котра протистоїть зовнішній агресії. Водночас депутати сейму відхилили поправки опозиції, якими пропонувалося викреслити з назви документа слово «геноцид».

Президент України Петро Порошенко відреагував спокійно і толерантно. Найперше він написав на своїй сторінці у Facebook: «Шкодую щодо рішення польського Сейму. Знаю, багато хто захоче використати його для політичних спекуляцій. Однак маємо повернутися до заповіді Івана Павла ІІ – пробачаємо і просимо пробачення. Лише спільними кроками можемо прийти до християнського примирення та єднання. Лише разом зможемо з’ясувати всі факти трагічних сторінок спільної історії. І вірю, що ми продовжимо рухатися саме цим шляхом».

Не меш стриманим був і глава МЗС України Павло ‎Клімкін. Зокрема він заявив: «Перемогли емоції. Зміст документа викликає занепокоєння… Шкода, що Варшава не дослухалася до пропозицій українських урядовців, депутатів, видатних громадських діячів щодо необхідності діяти разом у цьому питанні – українським і польським історикам вивчити всі аспекти цієї трагедії, парламентам двох країн прийняти спільну заяву», – додав міністр. Однак ми це все вже проходили в 90-ті роки…

Водночас більш багатослівними та емоційними були численні українські політики, науковці, журналісти… Заступник голови Комітету Верховної Ради в закордонних справах Борис Тарасюк склав із себе повноваження керівника групи ВР з міжпарламентських зв’язків з Польщею. «Ми вважаємо, що цими рішеннями польського Сенату і Сейму фактично здійснюється спроба перекреслити весь той позитивний конструктив, який був напрацьований за два з половиною десятиліття між Україною і Польщею в плані вшанування жертв Волинської трагедії: як українців, так і поляків, або як поляків, так і українців. Поляки ж пішли іншим шляхом: вони вшановують лише свої жертви, польські жертви. А десятки тисяч українців, які загинули від рук поляків, вони замовчують», – сказав депутат.

У свою чергу, голова Українського інституту національної пам’яті Володимир В’ятрович написав у Facebook: «Рішення польського парламенту стало неприємним, але закономірним результатом наростання антиукраїнської істерії та небажання розібратися з важкою історією в Польщі, яку провокують політичні сили, зокрема представлені в парламенті. Насправді воно не має нічого спільного з ушануванням пам’яті загиблих, а є лише інструменталізацією минулого конфлікту для здобуття політичних дивідендів сьогодні. На жаль, цим рішенням Сейму не завершиться антиукраїнська хвиля, яка вже кілька місяців наростає в Польщі – на осінь там запланована прем’єра пропагандистського фільму «Волинь», який лише посилить однобоке уявлення про польсько-український конфлікт у минулій війні. Формула «пробачаємо і просимо вибачення» насправді єдиний можливий формат загоєння ран минулого. Але цього разу простягнута українцями рука зависла в повітрі».

На думку В’ятровича, політичне рішення про геноцид поляків є висловом жалю не за загиблими людьми, а за втраченими територіями. «У роки Другої світової значно більше поляків, у тому числі з так званих «кресів», загинули від рук нацистів та комуністів, але жодних резолюцій щодо визнання цих убивств геноцидом польський парламент не розглядав. Натомість звинувачення сформульовані проти українців. Чи не тому, що найбільша частина так званих «кресів» нині є українською територією?» – наголосив він.

Разом з тим в Українському інституті національної пам’яті нагадали, що в 1942–1947 роках точилася Друга польсько-українська війна, яка розгорнулася в рамках Другої світової війни. Боротьба йшла за українські території, котрі до 1939-го входили до складу Польщі (Холмщину, Волинь, Галичину) й де українці хотіли створити власну державу, а поляки бажали відновлення довоєнних кордонів. Натомість поняття «геноцид» передбачає цілковиту безоборонність, нездатність іншої сторони захищатися. Що зовсім не відповідає дійсності у випадку польсько-українського протистояння тих років. Питання ж кордонів вирішилося після Другої світової війни без участі українців і поляків, унаслідок чого комуністична влада СРСР та Польщі насильно змінила етнічну конфігурацію західноукраїнських і східнопольських територій.

Сьогодні історики по-різному оцінюють причини й кількість жертв Волинської трагедії. Українські дослідники вважають перебільшеними дані польських колег про загибель 100 тис. поляків, зазначаючи, що насправді цей конфлікт міг забрати життя до 30 тис. До речі, польські історики поіменно встановили особистості близько 19 тис. Також з польського боку зазвичай замовчуються причини й передісторія конфлікту, а також те, що від рук поляків у цій боротьбі загинули тисячі українців. Окрім того, наші історики звертають увагу на доведений історично факт, що деякі жорстокі вбивства поляків чинили працівники радянського НКВС під виглядом воїнів ОУН-УПА.

Як би там не було, ухвала польського Сейму насторожила тисячі наших земляків, які працюють у Польщі, і потрібно відзначити, нерідко розповідають, що поляки далеко не завжди толерантні до українців. У зв’язку з цим багато експертів розглядають цей документ як серйозний удар по міждержавних зв’язках, який суттєво вплине на розвиток майбутньої співпраці між двома країнами. Водночас інші політологи запевняють, що нічого особливо у відносинах України з Польщею сьогодні не зміниться, оскільки допомагати нашій країні чи ні, залежить від куди сильніших суб’єктів міжнародних відносин та геополітичного балансу сил у цілому. Відтак… хіба осад неприємний в українців залишиться, та розмови щодо спільних міждержавних проектів не викликатимуть стільки захоплення.

Так чи інакше, поляки розвіяли певні ілюзії щодо ставлення до себе українців. Адже польський Сейм не підтримав би одноголосно того, що не сприймається суспільством. Проте розвіяні ілюзії – це не завжди погано. Краще завчасно зрозуміти, з ким маєш справу. Водночас подібний холодний душ, можливо, таки допоможе нашій владі усвідомити, що на міжнародній арені треба в першу чергу розраховувати не на безкорисливих лобістів та «адвокатів», а на власні сили, можливості й потужності.

Руслан ФАТУЛА