Василь Брензович: "Нам потрібно самим робити маленькі кроки до євроінтеграції, створювати умови, зацікавити Європу"

Минулий рік був непростий для України, особливо на шляху до європейської інтеграції. Затягування безвізу та ратифікації Угоди про асоціацію України з ЄС розчарувало багатьох наших єврооптимістів. На такому фоні тривожні тенденції у світовій політиці наприкінці минулого року породили чимало запитань щодо європейської перспективи нашої держави.

Ці питання ми вирішили обговорити з народним депутатом України, закарпатцем Василем Брензовичем, який є головою підкомітету ВРУ з питань міжнаціональних відносин та активно працює в напрямі розвитку міжнародних контактів і європейської інтеграції України.

– Василю Івановичу, які, на вашу думку, перспективи інтеграції України з ЄС у контексті подій минулого року?

– Питання непросте… Інтеграція проходить у складний час для самого Євросоюзу. Якби це сталося раніше, можливо, цей процес відбувався б швидше і краще. Однак сьогодні в Європи є серйозні проблеми. Почнемо з того, що вперше в історії хтось вийшов із ЄС. І це була така потужна країна, як Велика Британія. Окрім того, згадаємо хвилю міграції біженців до ЄС, економічні негаразди та ін.

Звичайно, це призвело до того, що сьогодні є різні думки стосовно долі Євросоюзу. Дедалі частіше в Європі лунають запитання: а чи потрібна взагалі подальша інтеграція країн ЄС? Так само в переважній частині розвинених держав Європи побутує думка, що Євросоюзу більше не слід розширюватись і приймати нових членів. Водночас країни Центрально-Східної Європи, які є новими членами ЄС, хочуть розширення, у тому числі й за рахунок України.

Утім, на мою думку, у середньостроковій перспективі Україна не має шансів стати повноправним членом Європейського Союзу. І це ні в якому разі не є трагедією.

Однак такі питання, як безвізовий режим для України та ратифікація Угоди про асоціацію України з ЄС, мають вирішуватися, а їх затягування є недалекоглядним з боку європейських політиків. Адже, як бачимо, і ентузіазм українців стосовно євроінтеграції через ці події йде на спад. Подібне зволікання щодо таких, здавалося б, нескладних питань, як безвізовий режим, чесно кажучи, дивує…

Та, з іншого боку, ми не маємо чекати манни небесної! Існує багато розвинутих країн, які не є членами Євросоюзу. Усе залежить від нас. Чи станемо ми на шлях економічного розвитку й наведення ладу в нашій державі, чи ні.

У той же час чимало можна досягти за допомогою співпраці із сусідніми країнами, так, як ми це змогли зробити на Закарпатті. Це і малий прикордонний рух, і реалізація численних спільних проектів на рівні місцевої влади та багато іншого.

Ми можемо довго говорити про інтеграцію в Євросоюз, але насправді наша прикордонна інфраструктура не здатна пропустити навіть той рух, який існує сьогодні. Немає автобану, швидкісних поїздів, недостатньою є кількість контрольно-пропускних пунктів. Тому потрібно відкривати нові КПП та ремонтувати старі, будувати об’їзну дорогу навколо Берегова і т. д. Так, наприкінці минулого року в рамках зустрічі Прем’єр-міністрів Володимира Гройсмана та Віктора Орбана Україна й Угорщина підписали низку договорів, що стосуються розвитку прикордонної інфраструктури. До 2020-го домовилися спільно побудувати нову автостраду на кордоні. Згідно з підписаними документами, уряд Угорщини виділить довгостроковий кредит у 50 мільйонів євро. Ці кошти підуть на будівництво берегівської об’їзної дороги, ремонт дороги Берегово – Мукачево, розширення, модернізацію й побудову нових міжнародних КПП, будівництва нового мосту через Тису та ін. У підсумку буде з’єднано угорський автобан М-3 і трасу Київ – Чоп.

Це конкретні речі, і нам потрібно більше таких кроків. Треба активніше співпрацювати із сусідніми країнами. Адже вони мають зацікавленість у такій співпраці. Окрім того, у них є досвід, як модернізувати пострадянську країну. Бо всі вони пройшли цей шлях.

– Президент Петро Порошенко у 2014 році заявив, що Україна має намір вступити до Вишеградської четвірки. Як вам така перспектива?

– Вишеградська четвірка – це країни, які мають спільні інтереси. Співпраця між ними сьогодні дуже вдало просувається. І нещодавно до неї запросили уряд України. Уже були накреслені конкретні кроки для подальшого співробітництва. І цей процес є досить перспективним для нас. Адже наші проблеми для таких держав, як Франція чи Голландія, далекі та незрозумілі. У той же час сусідні країни, котрі пройшли соцтабір, пострадянську модернізацію, є близькими до нас ментально та світоглядно, якраз і зацікавлені найбільше у співпраці з Україною. У якому форматі проходитиме ця співпраця, це вже інше питання. Може бути Вишеградський формат або будь-який інший. Важливо, аби цей процес невпинно відбувався.

Однак сьогодні все відбувається дуже повільно. Наприклад, минулого року Польща надала понад 100 мільйонів євро кредиту на розвиток прикордонної інфраструктури України. Ми у Верховній Раді голосували за закон, яким ці кошти розподілено між держорганами. Однак вони досі не освоєні і просто лежать на рахунках.

І все ж, як показує практика, на рівні двох країн можна вирішити дуже багато. Наприклад, Угорщина нещодавно відмінила оплату за візи. Польща вже давно пропонує українцям легальне офіційне працевлаштування і т. д. Подібна співпраця може дуже багато дати Україні, особливо це стосується прикордонних регіонів.

– Чи не буде з кредитом від Угорщини так само, як із коштами від Польщі? Тобто чи не лежатиме він на рахунках через якісь бюрократичні або інші перепони?

– Треба докласти максимум зусиль, аби так не сталося. Адже невдачу буде просто нічим пояснити. Нинішня ситуація на кордоні дуже сильно заважає розвитку. Тому всім було б вигідно за ці кошти розбудувати та покращити прикордонну інфраструктуру. Це й пожвавлення економіки і туризму, зростання транзитного значення регіону, розвиток придорожньої інфраструктури, що сприятиме малому та середньому бізнесу, відкриттю нових робочих місць та ін. Тому я сподіваюся, що ми зуміємо домогтися, аби будівництво почалося вже цього року.

– За який період часу можна завершити цей проект?

– За рік можна відкрити новий пункт перетину кордону між селами Нодьполад та Нодьходош на українсько-угорському кордоні, за 1–2 роки побудувати об’їзну дорогу навколо Берегова, до 2020-го автобан з боку Угорщини дійде до українського кордону в районі села Дийда Берегівського району.

– А яка роль Закарпаття, що має кордони із чотирма країнами ЄС, у процесі інтеграції України до Євросоюзу?

– Закарпаття повинне відігравати основну роль в інтеграційних процесах. Для цього є багато умов: географічне положення, кордони і т. д., однак для цього ще потрібні відповідна інфраструктура та інвестиції.

При нормальному становищі наш край мав би цікавити європейських інвесторів: близькість до Європи, дешева робоча сила тощо. І воно би так і було. Однак фактично за 25 років зроблено дуже мало. На це є причини. Наприклад, ситуація із вільною економічною зоною, яку спочатку створили на Закарпатті, а потім раптом відмінили. Чи повірять нам після цього ще раз?

Ми на словах багато говоримо про євроінтеграцію, але на ділі чимало питань не вирішується. Так чи інакше, Закарпаття є частиною України, і на нас постійно впливає цей загальнодержавний безлад. Водночас перспектива розвитку, звичайно, є. І тому нам потрібно самим робити ці маленькі кроки в напрямі до євроінтеграції, створювати умови, урешті-решт зацікавити Європу. Адже проблемні сусіди нині не потрібні нікому.

– А як щодо інших прикордонних областей, котрі межують з Євросоюзом. Чи проводиться там якась робота щодо євроінтеграції?

– Звичайно, робиться дуже багато і в інших областях. Наприклад, Львівська область досить інтенсивно співпрацює з Польщею. Однак я думаю, у цьому напрямі має робитися набагато більше. Центральна влада просто чомусь не приділяє такій співпраці належної уваги. Так, на Закарпатті нині існує унікальна практика транскордонної співпраці з областю Саболч-Сатмар-Берег (Угорщина). Тобто між регіоном країни, яка є членом ЄС, та регіоном України, що не входить до Євросоюзу. У зв’язку з цим я ще рік тому подав до Верховної Ради проект змін до законодавства, які б регулювали ці відносини. Однак його досі не поставили на голосування. І це при тому, що таку практику необхідно поширювати, оскільки вона дає українцям доступ до фондів Європи.

Розмовляв Руслан ФАТУЛА