Генпрокурор без юросвіти: постреволюційна доцільність чи «подовження рук Президента»?

Питання про призначення нового Генерального прокурора України назріло вже давно, ще до відставки Шокіна. І весь цей час суспільству пропонувався один-єдиний безальтернативний варіант – голова фракції «БПП» Юрій Луценко.

Проблема була лише в тому, що він не має юридичної освіти. Отож уся довготривала дискусія навколо призначення нового Генпрокурора звелася не до пошуку відповідного кандидата, а до зміни законодавства під того самого – єдиного й незамінного…

12 травня близько 12-ї години Верховна Рада України ухвалила Закон про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо діяльності Генеральної прокуратури України № 4645. За таке рішення проголосували 258 народних депутатів. Принагідно згадати, що 10 травня голосування за цей закон у парламенті відбувалося двічі, але жодного разу не набрало необхідних 226 голосів. Першого разу було 224 «за», другого – 221. У нашому парламенті вже стало доброю традицією буквально продавлювати потрібні законопроекти, до перемоги ставлячи їх на голосування.

Ухваленими змінами встановлюється, що на посаду Генерального прокурора може бути призначений громадянин України, який серед іншого має вищу освіту і стаж роботи в галузі права чи досвід роботи в законодавчому або правоохоронному органі не менше 5 років. Раніше у відповідній статті йшлося про те, що в кандидата на цю вакансію повинні бути вища юридична освіта й стаж роботи в галузі права не менше 10 років.

Окрім того, декларується, що в структурі ГПУ утворюються нові департаменти, управління та відділи, а також Генеральна інспекція. До повноважень Генпрокурора додається пункт, згідно з яким він за поданням Генеральної інспекції направляє матеріали до Державного бюро розслідувань. Також змінами встановлено, що прокурором регіональної прокуратури може бути призначений громадянин України, який має стаж роботи в галузі права не менше 3 років, прокурором ГПУ – не менше 5 років. Раніше було необхідно протягом цих строків працювати саме на посаді прокурора. Водночас у перехідних положеннях закону визначено, що тимчасово, до 15 квітня 2017 року, призначення прокурора на адміністративну посаду першого заступника Генпрокурора, заступника Генпрокурора, керівника підрозділу ГПУ, його заступника, керівника регіональної прокуратури, його першого заступника й заступника, керівника місцевої прокуратури здійснюється Генпрокурором.

Голова Верховної Ради Андрій Парубій одразу підписав закон, який відкривав Луценку шлях на посаду Генерального прокурора. Через декілька годин це зробив і Президент України Петро Порошенко. Причому Глава Держави буквально відразу вніс до парламенту проект постанови про надання згоди на призначення Юрія Луценка на посаду Генпрокурора України (№ 4654). Близько 15-ї години у Верховній Раді України зареєстрували цей законопроект. А вже близько 18-ї парламент підтримав кандидатуру Юрія Луценка на посаду Генерального прокурора України. За це рішення проголосували 264 депутати. З них «БПП» – 132, «Народний фронт» – 73 «Відроження» – 23, «Воля народу» – 17, «Опоблок» – 3, інші фракції не дали жодного голосу. Після голосування Президент невідкладно підписав рішення про призначення нового Генпрокурора. А за позбавлення Юрія Луценка депутатських повноважень проголосували 275 нардепів. Той, у свою чергу, склав присягу члена Вищої ради юстиції. Не обійшлося й без сутичок у Верховній Раді. Перед голосуванням представники «БПП» заблокували парламентську трибуну, аби не дати зробити це депутатам від Радикальної партії Олега Ляшка. Народні обранці трохи почубилися, але обійшлося без серйозних ексцесів.

У коментарі журналістам Юрій Луценко заявив, що прийняв пропозицію Петра Порошенка, хоча «ані в душі, ані по життю не прокурор». Він зробить усе, щоб «виконати завдання, яке ставить суспільство і Президент, але це півтора року». «За цей час я хочу, щоб нові обличчя під моїм захистом виросли і змогли сформувати достеменно новий європейський інститут», – наголосив він. У свою чергу, Президент під час представлення Юрія Луценка колективу Генпрокуратури заявив, що новопризначений Генпрокурор «нікому й нічим не зобов’язаний»: ні Президенту, ні уряду, ні парламенту, ні жодній політичній силі». «Працюйте по совісті, за Конституцією і законами, – підкреслив Петро Порошенко, і додав: – Знаю, що багато хто не аплодує ані моєму кадровому призначенню, ані тим новаціям, які вчора запровадили законодавці. Напевно, така реакція є природною, нове й невідоме завжди якщо не лякає, то напружує».

Цей месидж Глава Держава адресував співробітникам прокуратури, однак призначення Луценка Генпрокурором напружує не тільки їх. Новина блискавкою розлетілась Україною й викликала хвилю обурення в суспільстві, що вилилася в соціальні мережі та численні ЗМІ. В Інтернеті свої емоції висловлювали прості громадяни, у той час як у пресі шквал критики звучав з уст експертів, політиків, громадських діячів та журналістів.

У першу чергу насторожила сама процедура обрання. Блискавичний шлях двох законопроектів до підписання Президентом за 6 годин. Українців часто переконують, що швидкі зміни в тій чи іншій сфері в країні неможливі, оскільки існує маса законів, які не можна порушувати. Однак виявилося, коли потрібно призначити свою людину…

Ще більше людей обурила новина, що заради закону «під Луценка» того ж дня надрукували спецвипуск «Голосу України», в якому опублікували цей документ. Відповідне фото на своїй сторінці у Facebook розмістив народний депутат Володимир Ар’єв, що відразу підняло нову хвилю емоцій від користувачів мережі.

Загалом серед потужного потоку критики на нового Генпрокурора було чимало різних аргументів. Комусь не подобається, що це «своя в дошку» людина для Президента й таке призначення «подовжує і без того довгі руки Глави Держави». Хтось згадує минулі проколи Юрія Луценка та його неоднозначну діяльність на посаді міністра МВС. Багатьох людей на цьому фоні обурюють зміни до законодавства під конкретну людину. Найчастіше можна почути коментарі на кшталт: «Нехай тепер Генпрокурора разом з депутатами лікують лікарі без медичної освіти!» Ті самі думки в дещо пом’якшеній формі висловлюють сьогодні й численні експерти, політики та журналісти. Окрім того, вони наголошують, що нового Генпрокурора призначили в тому числі голосами фракцій «Відродження» та «Воля народу», більшість у яких становлять колишні регіонали й люди олігархів. До багатьох з них має бути інтерес у Генпрокуратури. Відтак у численних ЗМІ неодноразово було озвучено одне й те саме питання: «А чи зможе новий Генпрокурор заводити справи й активізувати розслідування вже існуючих проваджень проти тих людей, котрі за нього голосували, і відповідно тих, хто стоїть за ними?» 

Що ж, час покаже. Юрій Луценко, напевно, перший Генеральний прокурор, який зазнав такої нищівної критики, ще тільки будучи призначеним на посаду. І як би там не було, справедливою є думка, що потрібно дати людині можливість себе проявити. Отож судити будемо, як то кажуть, «по ділах». Якщо вони, звичайно, будуть… А тут є над чим працювати. За два роки після Революції Гідності українці так і не дочекалися жодної справи, доведеної до логічного кінця – рішення суду. Над новим Генпрокурором уже сьогодні нависла зловісна тінь незавершених розслідувань злочинів на Майдані та злочинів режиму Януковича, повернення в Україну вкрадених тоді грошей і покарання винних, гучні корупційні справи після революції й увесь той корупційний бруд, котрий назбирала українська прокуратура за минулі роки.

Руслан ФАТУЛА