Угорці Закарпаття: чи є вони загрозою сепаратизму для України?

Протягом останніх років ми звикли чути слова “сепаратизм”, “війна”, “конфлікт”. Вимушено звикаємо до гібридного військового конфлікту на Сході України, а протягом останнього року зростає напруга у стосунках між Україною та Угорщиною.

Теми мови, освітнього процесу та угорських паспортів лише підігрівають конфлікт між офіційними Києвом та Будапештом і можуть суттєво відбитись на житті багатьох закарпатців.

Та цей вузол конфлікту важко розв’язати без осіб, чиї права ніби захищають обидві сторони – угорців Закарпаття. Саме вони найболючіше сприймають конфлікт між двома близькими і рідними для них країнами. Та справжню думку угорців Закарпаття, їх спосіб життя в умовах прикордоння важко розгледіти з Києва чи Будапешта. Тож ми вирішили привідкрити завісу життя закарпатських угорців, поцікавитись думкою щодо актуальних болючих питань та викликів, які постали в нашім домі.

Угорці – не сепаратисти

У час гібридної війни, інформаційних атак, нагнітання ситуацій та розкрутки фейкових новин російська пропаганда міцно закріпила за закарпатськими угорцями кліше “сепаратистів”. Досить часто в ефірі російських та проросійських ЗМІ часто лунає інформація про нібито можливе проголошення на Закарпатті автономії. Та чимало закарпатців, у тому числі і угорці, спростовують цей фейк і розбивають міф про закарпатських сепаратистів на шматки.

Роланд Попович, Золтан Балаж, Адальберт Ковач, Шандор Товт – це неповний список імен закарпатських угорців, які загинули у зоні бойових дій на Донбасі. А ще десятки чи навіть сотні угорців, які перебувають на передовій, волонтерів та звичайних громадян нашої країни угорського походження доводять, що готові Україну захищати до останнього.

Щоб краще зрозуміти закарпатських угорців, їхній біль за Україну, ми поговорили з військовим, який на фронті був польовим кухарем, який став рідною людиною для багатьох бойових побратимів – Бейлою Лешком.

Ми зустрілись в Берегові – місті, де висять двомовні позначки, де поруч з українським висить угорський прапор. Звідси до угорського кордону усього лиш кілька кілометрів. Та відлуння війни відчутне й тут. Наша розмова зі звичайної переросла ніби в спілкування двох близьких друзів. Зачіпали тему політики, філософії, згадували миттєвості тих страшних днів на фронті.

“Я військовий пенсіонер. Все життя був в армії. Був такий період, що після строкової служби і до періоду вступу на контракт я працював музикантом у ресторанах. У родині всі були музикантами: і батько, і брат, у яких була музична освіта. Я завжди співав і був веселий. Знаєте, гарний настрій передається, як вірус. Якщо ти посміхаєшся, у тебе гарний настрій, то людина, яка перед тобою стоїть, теж буде веселою. І навпаки. Якщо ти сумний, то і у співрозмовника буде такий самий настрій. А це неприпустимо на війні”, – так себе охарактеризував пан Бейла.

Як угорці захищають Україну

Попри свою любов до музики його не залишала любов і небайдужість до України. І він пішов у зону АТО. І навіть приховував інформацію про своє перебування на фронті від дружини, яка майже місяць не знала, де він знаходиться.

“Я пішов в АТО. Потрапив у Чопський прикордонний загін, а потім нас відправили в Донецьку область. Лише потім зізнався дружині, де я насправді знаходжусь. Вона ледь з розуму не зійшла.

Та незважаючи на це, вона вважала цей вчинок правильним кроком, бо чоловіки мають займатись чоловічими справами. Я так теж вважаю. Священик має хоронити, інженер – проектувати, а чоловік – захищати Батьківщину. Нема у мене звички сховатись на даху чи піти кудись. Треба йти захищати Батьківщину – значить треба йти”, – твердо промовив співрозмовник.

Для нього слово війна має дуже важливе значення. Адже він пережив і власну сімейну трагедію. Так, на фронті першим із закарпатці загинув саме етнічний угорець – його хресний син, племінник Роланд Попович. Про нього пан Бейла дуже добре згадав: “Він був контрактником. Контракт підпишеш, ти повинен підпорядковуватись. Куди відправили – туди і йдеш. Прекрасним хлопцем був, дуже шкода, що так загинув”.

За його словами, чимало угорців перебували чи перебувають зараз на передовій. Як от, Жолт Мейсарош, який добровільно пішов на фронт.

Спогади фронтових буднів, або як війна об’єднує побратимів

Сам пан Бейла теж вирішив згадати про свої бойові будні: “Ми не знали, куди ми йдемо і що нас чекає. Але нам дуже пощастило, тому що потрапили в таке місто, де більше половини підтримували сепаратистів. Але так бомбити і стріляти не починали, бо розуміли, що у своїх же будуть стріляти. На рахунок цього пощастило. А взагалі не хотіли взяти туди. Мені кажуть: “Дядьку, ви були музикантом. Навіть зброї у Вас не записано. Що Ви вмієте, хто Вас сюди послав?” Я ж кажу: “Перестаньте, я теж хочу допомагати Вам. Я вмію прекрасно готувати”. Так я потрапив і став польовим кухарем. І знаєте, нам дуже допомагали волонтери і друзі, завдяки яким ми отримували спеції, щоб готувати закарпатські страви. Навіть борщ я готував трішки таким, із закарпатським смаком”.

Також він розповів і про приємні спогади із зони бойових дій: “Я дуже добре пригадую свій день народження, коли мені командир сказав: Бейла Юрійович, у Вас День народження. Тому командирська машина у Вашому розпорядженні. Я сів в автомобіль, поїхали по магазинах. Всі торти я купив, десь 20 штук. Також два ящика безалкогольного пива і трохи коньяку. Для своїх. Кожен боєць привітав. І дуже відчувалась любов. Всі мене називали Бейла-бачі, або діду, або батько. Ми один одному допомагали. І це теж пов’язано з АТО. Ось зараз виходжу в місто. І коли хтось бачить, що я у військовій формі, навіть якщо не зі мною був в АТО, але військовий, не міг пройти повз і руку не потиснути. До сьогодні ми ставимось один до одного, як рідні. Там були такі чоловічі ситуаціїщо ближчими люди стали ніж рідні.

Війна – це страшна річ, але згуртовує, об’єднує людей. Не важливо, якої національності. Там не було такого, що ти ром, угорець або українець.

У нас був кулеметник від Бога, ром з Берегова. Він просто відмінний хлопець. А коли виникали якісь крайнощі, то українці захищали нас, угорців. Ми там один за одного горою стояли”.

Етнічний угорець: про любов до України, українську мову та привид сепаратизму

Не могли під час нашої розмови оминути тему патріотизму серед угорців, а також теми так званого “угорського сепаратизму”. Попри усі міфи про те, що угорці є сепаратистами, Бейла Лешко продемонстрував свою тверду і непохитну позицію. “Багато хто говорить, що Закарпаття – це не Україна. Це не правда. В якому сенсі? Так є історичні факти, що 1000 років тут панувала Угорщина. Але політика змінюється. І на даний момент Закарпаття – це Україна. Комусь це подобається, комусь ні. Але треба сприймати це, як факт. На даний момент Україна – це моя Батьківщина. І Україна багата, прекрасна країна, прекрасні люди. Однак те, що політики роблять, це час оцінить. І Бог розсудить. Тому не мені їх судити”, – стверджує угорець з Берегівщини.

Однак його, як і багатьох угорців, хвилює тема нового Закону “Про освіту”. Тому він вирішив висловити свою думку щодо резонансного питання про вивчення української мови у школах для нацменшин: “Я знаю розмовляти по-українськи. Тільки мені важче мислити українською. Тому краще можу спілкуватись російською. У моїй родині усі угорці. Тому вони постійно чують лише угорську мову. Однак треба розуміти, що підуть діти, які постійно чують угорську, в перший клас, і до четвертого класу вчити угорську, а потім хоп – і все треба вчити українською. Вони, як ніби потрапили на іншу планету. Як будуть встигати, як вчитися? Це головне питання. Є розуміння, що нема методики. У нас дітям викладають українську мову, як рідну. Але для угорців треба підібрати певний підхід. Простий приклад – мої діти по-англійськи говорять, як по-угорськи – вільно. Значить, вони можуть вивчати іноземні мови, і методика підходить. Значить, теперішня методика викладання української мови не підходить. Але попри розмови, моя позиція залишається принциповою – кожен житель України повинен знати українську. І, на мою думку, треба мотивувати дітей.Як-от: не знаєш української, не здаєш іспити – не будеш вчитись далі у закладах вищої чи професійної освіти. Мотивація? На мою думку, вона має бути такою”.

Та попри різнобіжності у поглядах на освітній закон, на різні теми, ми зійшлись на тому, що закарпатські угорці у будь-який момент готові захищати Закарпаття і Україну. Адже за неї віддали своє життя не лише українці, але й представники інших народів, серед яких є і угорці. Тому привид “угорського сепаратизму” так і залишиться привидом.

P.S. За день до виходу цього матеріалу у зоні бойових дій поблизу населеного пункту Волноваха Донецької області від кулі снайпера загинув військовий, старший солдат, етнічний угорець, уродженець угорськомовного села Есень Ужгородського району Олександр Ур. Його патріотизм і те, що він віддав своє життя за незалежність України, доводить, що за нашу країну воюють не лише етнічні українці, а й представники нацменшин, яких часто звинувачують у сепаратизмі та нелюбові до України.

Мовний виклик

Зараз угорська громада у багатьох всеукраїнських ЗМІ фігурує, як активний учасник дискусії чи навіть противник нового Закону України “Про освіту”. Як у цієї нацменшини, так і в угорської влади, питання виникли щодо 7 статті документу, у якій йдеться про те, що держава гарантує вільний вибір мови навчання, але “за умови обов’язкового вивчення державної мови в обсязі, достатньому для інтеграції в українське суспільство”. Так, міністр закордонних справ Угорщини Петер Сійярто ще на початку скандальної дискусії висловив свою стурбованість щодо Закону “Про освіту” і заявив, що це рішення суперечить європейським цінностям і порушує права навчатись рідною мовою в середній та вищій школі, залишивши при цьому лише навчання угорською в дитячих садках і початкових школах.

Українська влада у цій статті передбачає лише плюси для угорської громади, адже відомо, що у суто угорськомовних районах Закарпаття випускники шкіл провалювали зовнішнє незалежне оцінювання. Так, у Берегівському районі, де компактно проживають етнічні угорці, тестування з української мови не пройшли близько 77,5% абітурієнтів. І через незнання української мови діти не зможуть вступити у виші, займати посади в органах державної влади та місцевого самоврядування. Тому саме для того, аби діти угорського походження могли повноцінно інтегруватись в українське суспільство.

У свою чергу Венеціанська комісія, як нейтральна сторона, у своєму висновку стверджує, що новий освітній закон залишає достатній простір для повноцінного вивчення учнями з національних меншин рідної мови.

Та все ж, саме вивчення української мови є гостро актуальною проблемою для суто угорськомовних сіл Закарпаття. Її активно долають в Ужгороді та Мукачеві – багатонаціональних містах Закарпаття, де діти-угорці чи не найчастіше контактують з однолітками українського, російського, німецького походження і т.д. Тому саме робота міських закладів освіти може слугувати тому, як дитину інтегрувати в українське суспільство.

Ми завітали до Мукачівської ЗОШ №3, яка є однією з найуспішніших угорськомовних шкіл Закарпаття. Тут навчаються 483 учні, серед яких є не лише етнічні угорці, але й українці та роми. Наразі тут усі предмети викладаються на угорській мові, окрім української мови та літератури, а також історії України.

Директор школи Степан Шинк розповів, що саме завдяки активній роботі педагогічного колективу та багатонаціональності міста діти володіють як угорською, так і українською. “Наші діти неодноразово займали призові місця на міських олімпіадах з угорської мови та обласних олімпіадах у попередні роки. І так вийшло, що у минулому році при здачі ЗНО наша школа виявилась найкращою в області серед угорськомовних шкільних навчальних закладів”, – зауважив керівник Мукачівської ЗОШ №3.

Та зараз перед цим навчальним закладом, як і перед усіма школами для нацменшин, постає проблема адаптації до Закону України “Про освіту”. Директор Мукачівської ЗОШ №3 розповів, як, на його думку, потрібно вийти з цієї кризової ситуації навколо цього освітнього питання: “По-перше, треба запровадити адаптивну методику вивчення державної мови для національних меншин. Щоб вивчення української мови для угорськомовних дітей було доступним. Адже сама структура української мови відрізняється від структури угорської. По-друге, не менш важливим аспектом є кадри. Не вистачає вчителів української мови для угорськомовних шкіл. Тому потрібно, аби у кожній школі були кваліфіковані вчителі української мови. По-третє, немає якісних українсько-угорських та угорсько-українських словників, адаптивних підручників, матеріалів, завдяки яким угорськомовним дітям можна буде легко пояснити специфіку української мови”.

Вчитель української мови у ЗОШ №3 Ганна Глухова щодня працює з дітьми. І вона теж висловила власну фахову думку щодо того, як має викладатись українська мова у школах, де компактно проживає угорська нацменшина. “Потрібно у перших чотирьох класах навчити їх розмовляти. Тоді вже в п’ятому класі їм буде набагато легше вчитись. Справа в тому, що коли вони приходять, не всі учні знають розмовляти. Через це інколи доводиться проводити урок на двох мовах, пояснювати в першу чергу, українською мовою. А якщо у дітей є запитання щодо якогось слова, то звичайно, намагатися, якщо знаю, дати відповідь угорською мовою. Є навіть такі учні, які мені навіть допомагають у цьому. А щодо навчання дітей в селах, де скрізь чути угорську мову, то тут треба починати працювати з дітьми ще з дитячого садка, ще з 3-4 років. Саме в цей період мова легше засвоюється”.

Загалом, усі погоджуються, що державною мовою, якою є українська, повинні володіти усі. Директор школи Степан Шинк пишаєься тим, що учні школи володіють українською мовою: “ Наше місто багатонаціональне. Діти, які сюди потрапляють, вони усі у спілкуванні чи вдома, чи тут, чи на вулиці, чи у кінотеатрах, вони чують українську і спілкуються цією мовою. Вони приходять до нас із знанням української мови. Проблема не володіння українською мовою у нас мізерна”.

Наразі триває перехідний період щодо застосування мовних норм, який триватиме до 2023 року. Тож дискусії навколо цього питання ще триватимуть.

Виклик подвійного громадянства: угорські паспорти – це сепаратизм чи перевага?

Та закарпатські угорці не лише представлені в органах державної влади, освітніх закладах, чи різних установах, але і в медіа. Окрім угорськомовних телевізійних та радіопрограм вони представлені і власним друкованим виданням – газетою “Kárpáti Igaz Szó”, що в перекладі означає “Карпатське слово правди”. Це одна із найстаріших газет краю, яка була заснована у 1920 році і незабаром відзначатиме своє сторіччя. Саме це видання і є своєрідним дзеркалом життя угорської нацменшини на Закарпатті. Його головний редактор Елемір Кевсегі нещодавно своїми блогами на одному із всеукраїнських інтернет-ресурсів розповів про те, що думають угорці Закарпаття про сепаратизм, освітній закон та угорські паспорти.

Сам пан Елемір народився у суто угорськомовному селі Фертешолмаш Виноградівського району, де 99,9% населення складають саме етнічні угорці. І тому наша розмова почалась з однією з важливих проблем для угорськомовного населення – освіти та навчання українською мовою. “У часи СРСР російську мову так само викладали, як тепер, в часи Незалежної України – українську. Тобто, десь в Москві думали, що ми на певному рівні володіємо російською. А французьку вивчали з нуля. Ну і коли ми усім класом закінчили 8 класів школи, більшість дітей розмовляли французькою краще, ніж російською. На жаль, українська освіта перебрала цю методику. Одна справа, що я закінчив педагогічний коледж, а згодом і університет, і вже 34 рік працюю голредом цієї газети. І заради втілення цієї мети я сам вивчав українську: читав по-українськи, слухав україномовні передачі, спілкувався. Інша справа, що діти не виїжджають за селом. І в селі вони зранку до вечора чують лише угорську мову. І тому звідки їм знати українську мову, коли вони протягом дня чують лише угорську? І, при цьому, немає словників і підручників. Минуло 27 років. І потрібно змінювати методику викладання”.

Пан Елемір вважає неприпустимими звинувачування на адресу угорців у тому, що вони сепаратисти, і вважає, що етнічні угорці володіють українською мовою на такому рівні, на якому вона їм потрібна: “Наведу простий приклад – є бабуся, яка торгує на ринку. Хоч вона етнічна угорка, і протягом дня в основному спілкується лише угорською, але вона виходить в місто на той же ринок і може сказати, наприклад: “Дайте два кілограми…”. Тому тут не треба насильницьким способом впроваджувати українську мову. Якщо людина хоче вивчити, вона вивчить мову”.

Щодо питання подвійного громадянства, то, на його думку, конфлікт навколо роздачі угорських паспортів рано чи пізно буде вирішений. Але при цьому питання подвійного громадянства він поєднав з ще однією проблемою, яка постала перед існуванням угорської громади на Закарпатті – заробітчанством, еміграцією молоді і, навіть, сімей. “Хочу сказати, що угорці – це дуже працьовиті люди. Можна так сказати, раби Землі. І тому вони завжди працюють навіть вдома, по господарствах. І їхні обійстя дуже гарно виглядають.

І звичайно, що людям угорський паспорт допоміг отримати роботу. Адже це не просто можливість подорожувати по європейському Союзу. Це зелена дорога у Шенгенську зону. Це можливість для легального працевлаштування в Європі. І наші угорці знають про це. І вони не залишаються в Угорщині, а працюють в країнах Західної Європи – у Франції, Німеччині, Нідерландах.

От дівчина, яка працювала у газеті “Kárpáti Igaz Szó” коректором, працює у Західній Німеччині, щоправда, офіціанткою. Та раніше було так, що спочатку люди поїхали, попрацювали, заробили грошей, побудували будинок, віддали дітей до школи. А в останній час спостерігається не дуже добра тенденція. Спочатку їде чоловік. Потім жінка. І вже разом беруть дітей. І в угорських селах майже кожний 3-4 будинок продається за копійки. Тут хіба що можна зберегти тих людей, які ще залишились. А це близько 60% від загальної чисельності закарпатських угорців. Десь близько 100 тисяч осіб”, – зауважив журналіст.

Елемір Кевсегі стверджує, що у питанні подвійного громадянства наразі є подвійні стандарти. “Як сказали більш компетентні люди, В Україні не лише 100 тисяч людей мають паспорти Угорщини, а тут мільйони людей мають другий паспорт. Наприклад, у Криму чимало українських громадян отримали російське громадянство. На Буковині є люди, які мають румунські паспорти. І тут постає питання: вони теж сепаратисти? Чому лише угорці сепаратисти? Взагалі цей процес йде з 2011 року. І все відбувалось так, як на відео з Консульства Угорщини у Берегові: і присягу давали, і шампанське наливають. Все, як на тому відео. Але не так то й просто отримати закордонний угорський паспорт. І є вимоги для отримання угорського громадянства. Для цього треба знати угорську мову, нею володіти, а також мати предків угорців або громадян Угорщини. Його можуть отримати люди різних національностей. Я знаю таких людей, серед яких роми, євреї, словаки і т.д.”.

Щодо конфлікту Києва і Будапешта, то він вважає, що суперечка між двома країнами є безглуздою: “Ми всі знаємо про євроінтеграційні прагнення України. І тут постає війна. З одного боку. Будапешт каже, що буде блокувати євроінтеграцію України. А з іншого боку, Київ порушує тему подвійного громадянства. Але, я думаю, що у вирішенні питання подвійного громадянства зацікавлена і Україна, і іноземні держави. Тому це питання буде вирішене. І цього боятись не треба. І взагалі, загрози сепаратизму і конфліктів на Закарпатті нема і не буде. Як би це комусь би хотілось”.

Загалом, закарпатські угорці, незважаючи на конфлікти між двома близькими для них і рідними країнами, мають бажання і надалі мирно жити на закарпатській землі. Тим паче, що чимало етнічних угорців багато чого досягнули саме в Україні. Футболіст і тренер Йожеф Сабо, продюсер Чаба Бакош, автор книги “Угорці в Україні” Стефан Арпад-Мадяр – це неповний список імен угорців, які реалізували себе в Україні. І закарпатські угорці не хочуть бачити війну на своїй малій батьківщині. А лише мир, процвітання і мирне співжиття у рідному багатонаціональному домі під назвою Закарпаття.

Андрій СЛОХІНЯК, PMG