«Минуле вже показало силу закарпатських угорців, яка допомагає життю та збереженню попри всі труднощі», – Андрея Бочкор

Про події 2022 року, їхні наслідки, нинішню ситуацію із захистом нацменшин у ЄС та проблеми закарпатських угорців ми поговорили з депутаткою Європарламенту закарпатського походження Андреєю Бочкор.

– Ви неодноразово наголошували, що ваша робота в Європарламенті (ЄП) визначається інтересами угорців, угорського народу. Які результати ви б відзначили за минулий рік?

– 2022-й став серйозним викликом як для закарпатської угорської громади, так і для Угорщини та угорських громад, що проживають у різних куточках Карпатського басейну. Повномасштабна російсько-українська війна, яка розпочалася 24 лютого, перевернула наше життя, розірвала родини, ускладнила повсякденну ситуацію, боротьбу за права нашої нацменшини. Незважаючи на це, у 2022 році угорський народ продемонстрував безпрецедентне єднання по цей і по той бік кордону, підтримку та спільні досягнення, довівши своїми діями, що завдяки об’єднанню зусиль можна вистояти й отримати потрібні результати навіть у найскладніших ситуаціях. Ще одним яскравим прикладом єдності стала перемога «Фідес»-КДНП, яка здобула дві третини голосів на виборах 3 квітня.

Для мене, представниці партії «Фідес» у Європарламенті та депутатки від угорців Закарпаття, внесеного до «національного списку» у 2014 році, безперечно, головним завданням є захист інтересів угорців, угорського народу. З колегами-депутатами ми як одна команда намагаємося захищати інтереси закордонних угорців, виступати проти полювання на відьом, розпочатого проти Угорщини ліберальними лівими, та відстоювати угорські інтереси, що сьогодні є непростим завданням. У Європарламенті ми боремося проти прийняття рішень, які порушують суверенітет держав-членів, проти ЛГБТ та гендерної ідеології, яку хочуть нав’язати християнським суспільствам, орієнтованим на сім’ю, а також проти основних політичних мейнстрімів Брюсселя, які нищать Угорщину. І це лише кілька з багатьох питань, оскільки в ЄС практично вже немає такого законопроєкту, доповіді чи рішення, де б не просувалися ці теми.

У 2022 році після зняття обмежень, запроваджених через поширення коронавірусу, я повернулася до виконання завдань, які мені довелося відкласти під час пандемії.

Хоча з початком війни становище національних меншин, що проживають в Україні, стало темою табу в Європарламенті, я зробила все можливе, аби ці питання залишалися на порядку денному як у парламенті, так і на міжнародних форумах. У лютому, ще до повномасштабної війни, на засіданні робочої групи з питань нацменшин Європарламенту ми мали можливість представити альтернативний звіт з виконання Рамкової конвенції про захист національних меншин в Україні, який представляє її реалізацію з угорської точки зору, і вже тоді було зрозуміло, що в Україні є чимало проблем із забезпеченням прав нацменшин.

Я була рада, коли в червні Україна отримала статус кандидата на членство в ЄС, однією з умов якого є узгодження Києвом своїх законів, які регулюють права національних меншин, з рекомендаціями Венеціанської комісії. Таким чином на багатьох форумах, зважаючи на інтереси закарпатських угорців, я пояснювала, наскільки важливим є статус кандидата і наскільки важливо, щоб Україна позитивно врегулювала законодавчу базу про права нацменшин.

Як представниця Товариства угорської культури Закарпаття (КМКС) я взяла участь у засіданнях Християнсько-демократичного інтернаціоналу (IDC-CDI), який об’єднує християнсько-демократичні партії, у конгресі Федерального союзу європейських національностей (FUEN), а також у Форумі ООН з питань меншин, де мені вдалося виступити на захист закарпатської національної меншини.

Крім політики, для мене важливо було займатися й науковою діяльністю. Тож я радо взялася за роботу над редагуванням та організацією презентації англомовного видання Struggle for Survival. The Transcarpathian Hungarians (1944–2022) («Боротьба за збереження. Закарпатські угорці (1944–2022) »), написаного науковцями Закарпатського угорського інституту ім. Ференца Ракоці ІІ та профінансованого міжнародною організацією «Платформа європейської пам’яті і совісті». Ця книга допоможе іноземним політикам та іншим особам, котрі приймають рішення, пізнати і зрозуміти минуле й сьогодення закарпатських угорців.

Величезною трагедією минулого закарпатських угорців є так звані «маленькі роботи», про що в Західній Європі мало хто знає. Тому, коли ми згадували жертв радянської комуністичної диктатури в Європарламенті, було важливо, і мені вдалося добитися, щоб ушанували й пам’ять закарпатських угорців – жертв «маленьких робіт». Таким чином імена 500 закарпатських угорців були внесені до списку, який зачитували депутати Європарламенту, посли та посадовці ЄС.

У 2022 році я вже мала можливість приймати групи відвідувачів, тож у травні приїхали студенти Закарпатської школи лідерів, а у вересні – представники області Саболч-Сатмар-Берег із Угорщини.

– У світовій пресі в перші тижні минулого року з’явилися тривожні повідомлення про те, що росія може напасти на Україну будь-якої миті, а на світанку 24 лютого цей жах став реальністю. Війна перевернула життя кожного. На вашу думку, ЄС належним чином відреагував на ці події?

– Уранці 24 лютого ми прокинулися і почули жахливі ​​новини. За кілька тижнів до війни чимало депутатів на засіданнях Комітету із закордонних справ Європарламенту виступали за врегулювання не шляхом переговорів чи виконання Мінських угод, а за воєнну риторику. Але насправді багато хто з нас був упевнений, що війни вдасться уникнути, і ми були шоковані тим, що путінська росія напала на Україну. Агресивна війна рф стала трагедією для сотень тисяч людей, понад 11 мільйонів утекли з України до ЄС, з них більше мільйона знайшли прихисток в Угорщині.

Угорці підтримували тих, хто рятувався від війни, безпрецедентним єднанням, а уряд Угорщини розпочав найбільшу в історії гуманітарну акцію для допомоги не лише біженцям, але й людям, які залишилися в Україні, зокрема на Закарпатті. Після початку війни, у березні, ми з моєю колегою-депутаткою Кінґою Ґал теж відвідали українсько-угорський кордон, щоб особисто побачити ситуацію, зокрема регулювання хвилі біженців, і допомогти людям, які рятувалися від жахів війни, та волонтерам.

Війна поставила величезні виклики перед усім світом, докорінно похитнувши економіку ЄС, адже по сусідству з Європейським Союзом, який завжди залишається на боці миру, вже протягом десяти місяців триває війна, а ЄС – відданий союзник України. Угорщина, окрім підтримки Києва відповідно до своїх принципів, на всіх форумах закликає до якнайшвидшого миру, і протягом останнього року я також постійно висловлювалася за мир, незліченну кількість разів засуджувала російську агресію, виступаючи за суверенітет і територіальну цілісність України, водночас наголошуючи на необхідності якомога скоріше припинити бойові дії, людські страждання.

– На початку року в парламенті відбулося переобрання керівництва, за підсумками якого ви й надалі залишаєтеся членкинею Комітету з питань культури та освіти й Комітету з питань закордонних справ. Чи продовжуєте ви відстоювати думку, що різноманітну культурну спадщину України можна врятувати завдяки миру?

– У січні, після досягнення середини циклу Європейського парламенту, я працюватиму вже як основна членкиня Комітету з питань культури та освіти і як альтернативна членкиня Комітету з питань закордонних справ. Це дуже важливо для мене, тому що таким чином я зможу дізнаватися про політику, яка стосується й України. На мою думку, чим довше затягнеться війна, тим більшими будуть втрати в усіх сферах. Завдяки миру можна врятувати чимало, насамперед людські життя, а також культурні та мистецькі цінності країни. ЄС надає допомогу для порятунку культурної спадщини, переміщення або цифрового збереження, але збудованій спадщині наразі вже завдано незліченних збитків.

Україна багатонаціональна, і я вважаю, що однією з найбільших цінностей є те, що в країні завжди мирно жили представники різних національностей. Тож якщо ми це втратимо, це буде велика трагедія. Закарпаття також є багатонаціональним краєм, який може слугувати прикладом мирного співіснування, його мешканці жили і живуть, поважаючи мову, культуру, традиції, релігію одне одного. Хоча, на жаль, є й ті, хто хоче порушити цей мир і намагається поглибити розбіжності між національностями. Я з великим сумом сприйняла новину про те, що міська адміністрація Мукачева вирішила демонтувати із замку статую турула, яка стояла там кілька десятиліть. Це було дуже недружнім і провокаційним кроком під час напруженої воєнної ситуації, тому я сподіваюся, що це лише поодинокий випадок. Керівництво України на шляху до Європейського Союзу має усвідомлювати його гасло «Єдині в різноманітті», яке символізує повагу до мови, культури та традицій одне одного. Я теж прихильниця такого підходу, важливо поважати традиції, історичну та культурну спадщину, мову одне одного, адже взаємоповага є ключовим елементом миру.

– 23 червня Україна (а також Молдова) отримала статус кандидата в члени ЄС. Рішення про це раніше одноголосно схвалили й депутати Європарламенту від партії «Фідес». Як ви вважаєте, чи сприятиме надання Україні статусу кандидата на членство в ЄС дотриманню прав національних меншин, зокрема закарпатських угорців?

– Я була рада новині про надання Україні статусу кандидата в члени ЄС, адже підтримую й допомагаю цьому процесу з початку своєї депутатської діяльності.

Позитивною новиною було також те, що серед умов надання статусу кандидата Єврокомісія поставила Києву вимогу врегулювати до кінця року законодавство, яке стосується нацменшин, відповідно до рекомендацій Венеціанської комісії. Але, на жаль, закон про національні меншини (спільноти) України, прийнятий Верховною Радою в грудні, окрім того, що є кроком назад порівняно із законом про нацменшини 1992-го, попри обіцянки, не покращує ситуацію з освітніми та мовними правами закарпатських угорців, а лише конкретизує правові обмеження 2017 та 2019 років. Прикро, що під час створення закону не були враховані пропозиції організацій нацменшин, а консультації з ними проводилися лише символічно. Дві організації, які представляють інтереси угорської громади в Україні, – Товариство угорської культури Закарпаття (КМКС) та Демократична спілка угорців України (УМДС) – у своїй спільній заяві розкритикували новий закон про національні меншини України. Я повністю підтримую й погоджуюся з викладеним у заяві. Румунія також уже висловила своє невдоволення цим законом. Я дуже сподіваюся, що його зміст буде підданий ретельному аналізу і з боку ЄС, а відтак прийнятий документ, як мінімум, направлять до Венеціанської комісії для отримання висновку, оскільки він не забезпечує належних інституційних засад та правових норм, механізмів гарантування прав національних меншин та їхнього захисту.

– Щодо іншої теми… У вересні після понад двох з половиною років вимушеної перерви у зв’язку з пандемією ви знову прийняли в Страсбурзі групу гостей із Закарпаття. Ви завжди вважали важливими особисті зустрічі з людьми з рідного краю.

– Я була рада прийняти понад 120 гостей у штаб-квартирі Європарламенту в Брюсселі, а також у Страсбурзі. У вересні велика група із Закарпаття відвідала Страсбург. Гості мають для мене особливе значення, оскільки вони можуть ближче ознайомитися з Європарламентом та його роботою, а також отримати уявлення про мою парламентську діяльність. Крім того, ми маємо можливість проводити і неформальні, конструктивні дискусії, під час яких я одержую актуальну картину ситуації на батьківщині. Закарпатці привозять із собою в серці частинку рідного краю, що додає мені сил і витримки для роботи, котру я продовжую задля захисту прав закарпатських угорців.

– Як депутатка закарпатського походження ви приділяє значну увагу тому, щоб у Брюсселі якомога ближче ознайомилися з вашим рідним краєм. З цією метою був проведений і День Закарпаття в Брюсселі, організований уже всьоме. А напередодні, 15 листопада, відбулася презентація книжки «Боротьба за збереження. Закарпатські угорці (1944–2022) » в англомовному перекладі Struggle for Survival. The Transcarpathian Hungarians (1944–2022). Чому ви вважаєте ці заходи важливими?

– День Закарпаття в Брюсселі вже став традиційним. Ми були раді констатувати, що угорська громада в Брюсселі з нетерпінням чекає цієї події. Це значне визнання та фідбек, адже Закарпаття як поняття – частково завдяки цьому заходу – вже увійшло в суспільну свідомість у Брюсселі. Підтвердженням цього є й те, що кожного року на захід приходить дедалі більше неугорськомовних гостей. День Закарпаття в Брюсселі для мене не лише подія, а місія, мета якої – за допомогою засобів культурної дипломатії представити край та повсякденне життя його мешканців, боротьбу за збереження на батьківщині.

Захід щороку торкається актуальних тем. У 2022-му ми мали на меті представити повсякденне життя в тіні війни, роботу шкіл, медичних установ, життя молоді та сімей на тлі повітряних тривог, відключень світла та інших труднощів.

У рамках панельної дискусії ми торкнулися питань освіти та охорони здоров’я, соціальних змін та допомоги переселенцям з інших регіонів України. Для ознайомлення з цими темами присутні мали можливість переглянути короткометражний документальний фільм телеканалу «TВ 21 Унгвар» про період після 24 лютого. Під час другої половини заходу акторки закарпатського походження Неллі Сюч та Вікторія Тарпаї виступили із постановкою про життя видатної примадонни з нашого краю Шарі Федак. На завершення присутні традиційно мали можливість скуштувати страву закарпатської кухні.

Презентацію видання A Struggle for Survival. The Transcarpathian Hungarians (1944–2022) ми організували в Європарламенті. Перша презентація книжки відбулась успішно, оскільки політичне життя та соціальна історія краю викладені в ній для західної аудиторії англійською мовою. Видання стане в нагоді не лише любителям історії, але й тим, хто прагне глибше зрозуміти процеси, які відбуваються сьогодні, кого цікавлять відповіді на питання про закарпатських угорців. Те, що ми спочатку представили книгу в Європарламенті, також має меседж, а саме, що, незважаючи на всі труднощі, закарпатські угорці продовжують піднімати свій голос, відстоюють власні права й прагнуть зберегти рідну мову та культуру на своїй батьківщині.

– Що б ви побажали закарпатським угорцям?

– Наше минуле вже показало силу закарпатських угорців, силу, яка попри всі труднощі допомагає життю та збереженню. З 1920 року ця сила стало зберігала жменьку угорців на Закарпатті. Ми пережили чимало труднощів і болю, у нас забирали батьків, чоловіків і синів, ми втратили господарства, чини та посади, які були результатом важкої праці наших предків. Але ми все одно збереглися, згуртувалися, зміцнили нашу громаду, розбудували закарпатську угорськомовну освіту, культуру, суспільство.

Війна, яка триває вже десять місяців, зламала життя багатьох, змусила чимало родин покинути рідну землю. Для тих, хто далеко від Батьківщини, і тих, хто попри всі труднощі залишається вдома, зараз важко знайти слова, які могли б втішити. Тож я звертаюся до Слова Божого, яке давало силу і нашим предкам: «Твердо я надіявся на Господа, і Він прихилився до мене і почув молитву мою» (Пс. 40, 2).

Бажаю здоров’я і мирного, щасливого Нового року!

Олександра Чуга/Csuha Alexandra/Kárpátalja hetilap