Василь Брензович: «Досі після кожної війни наставав мир – сподіваймося, що це станеться якомога швидше»

Інтерв’ю про підсумки року з Василем Брензовичем

Про діяльність Товариства угорської культури Закарпаття (КМКС), розвиток відносин між Угорщиною та Україною, перспективні можливості закарпатських угорців тепер, на початку року, – в інтерв’ю з головою організації Василем Брензовичем.

– Наскільки нинішня воєнна ситуація впливає на роботу ТУКЗ-КМКС?

– Товариство угорської культури Закарпаття було засноване понад 30 років тому, щоб представляти інтереси закарпатських угорців, сприяти збереженню та розвитку їхньої громади. Це завдання організація намагалася виконувати за будь-яких обставин. Звичайно, тепер ми в найважчій ситуації, як і всі громадяни України, оскільки війна впливає на все, зокрема й на діяльність ТУКЗ-КМКС. Утім нам вдалося зберегти організацію, вона живе і функціонує. Думаю, ТУКЗ-КМКС більш-менш виправдало очікування, які ставили перед ним наші члени та угорська громада. Через фонди, засновані Товариством, підтримка надійшла до заявників. Депутати від організації продовжили свою діяльність в органах місцевого самоврядування різних рівнів і змогли надати правову допомогу тим, хто її потребував у цей надзвичайно складний період. Ми також започаткували програму з підтримки хворих, які не в змозі самотужки фінансувати своє лікування. Крім того, ТУКЗ-КМКС брало активну участь у переговорах, що зрештою привели до внесення змін до законів про мову та освіту.

– Кримінальні провадження щодо фондів Товариства вже завершені?

– Розвитку подій немає, але ці справи ще не закриті. Нам невідомо про подальші наміри. На сьогодні жодного обвинувального акта прокуратура не пред’являла, до суду справа не передавалася. Незважаючи на це, минулого року фонди працювали, тепер також продовжують свою діяльність. Вони відіграють надзвичайно важливу роль: через Благодійний фонд «КМКС» проводяться різноманітні програми соціальної підтримки, а через Фонд «За Закарпатський угорський інститут» забезпечуються грантові програми з підтримки шкіл і дитячих садочків та функціонування Закарпатського угорського інституту ім. Ференца Ракоці ІІ. Крім того, продовжує роботу й Фонд «Закарпатський центр економічного розвитку «Еган Еде», який, зокрема, запускає нову програму підтримки фермерів.

– Працівників фондів наразі не переслідують? Адже раніше були такі випадки.

– Останнім часом жодних допитів, не просили також ніяких нових документів. Незважаючи на те, що згадані провадження ще тривають, на сьогодні фонди можуть працювати відносно безперешкодно.

– Чи є якісь зміни щодо кримінального провадження, відкритого у 2020 році проти вас? Як відомо, тоді вам висунули дуже серйозні звинувачення – у державній зраді та фінансуванні сепаратизму. Однак українські спецслужби так і не змогли їх довести.

– У зв’язку з цим теж нічого не відомо. Проти мене також немає обвинувального акта, але справа не закрита. У цьому питанні ситуація, яка склалася два роки тому, ніяк не змінилася.

– Як оцінюєте нинішню ситуацію в Україні, зокрема становище закарпатських угорців?

– Становище як України, так і закарпатських угорців трагічне. Другий рік триває війна, і кінця не видно. А тим часом вона несе жахливі руйнування. Населення України в 1991 році, на момент розпаду Радянського Союзу, становило 52 мільйони людей, тепер, за різними оцінками, – 25, максимум 30 мільйонів, тобто скоротилося вдвічі. Коефіцієнт народжуваності 0,5 – найнижчий у світі. Україні та Закарпаттю буде дуже важко або ж навіть неможливо вийти з цієї демографічної кризи. А про вік ми навіть не згадали. Як відомо, за кордон виїжджають і не повертаються в основному молоді люди та жінки, залишаються вдома здебільшого старші покоління, і ця тенденція триватиме. Відомо також, що країна надзвичайно заборгувала, а руйнування на сході вкрай великі. Оскільки війна забирає більшу частину грошей, звісно, ​​немає можливості інвестувати в інфраструктуру. Через це вже є надзвичайно великі проблеми, і вони виникатимуть і в майбутньому. Нам якомога швидше потрібен мир.

Подібні процеси відбуваються і серед закарпатських угорців. Значна частина нашої громади перебуває за кордоном, насамперед в Угорщині. З віком і демографічною ситуацією в нас також проблеми. Крім того, негативний вплив має те, що ми не можемо знати, коли закінчиться війна і що принесе майбутнє.

– Як ви оцінюєте політику уряду Угорщини щодо України та Закарпаття?

– Угорщина, її уряд відстоювали й продовжують відстоювати повернення прав закарпатських угорців і беруть на себе конфлікти в цьому питанні. Ми бачимо, що це має певний результат, адже Верховна Рада (як це не парадоксально – на підтримку пропозиції, внесеної партією Порошенка) швидко й суттєво змінила обмежувальні заходи освітнього та мовного законів. Нинішня ситуація теж не ідеальна, оскільки нам не повернули багато прав, які ми мали раніше, але, безсумнівно, зміни до закону є кроком у правильному напрямку. У такі моменти думаєш, навіщо з 2017 року створювався шум у цьому питанні, якщо вже тоді все можна було вирішити краще.

– Водночас відносини між урядами України та Угорщини і надалі надзвичайно напружені…

– Напруга між двома країнами давня. Погіршення відносин почалося ще за часів президента Порошенка. Ми, закарпатські угорці, відчули, що проти Угорщини та закарпатських угорців розгорнуто небачену раніше пропагандистську кампанію, яка триває й досі. Угорщину атакували всілякими безпідставними та абсолютно абсурдними звинуваченнями, що неминуче погіршило відносини між двома країнами. Водночас Угорщина продовжує реалізовувати найбільшу у своїй історії програму гуманітарної допомоги Україні, яка стосується й Закарпаття; президентка Угорщини Каталін Новак кілька разів відвідувала Україну. Однак усе це не принесло істотного покращення. Між двома урядами існує кардинальна розбіжність у поглядах щодо війни. Угорщина визнає територіальну цілісність і засуджує російську агресію, підтримала різні санкційні заходи проти росії й перераховує кошти у фонди, з яких ЄС підтримує Україну, але не постачає зброю й постійно закликає до якнайшвидшого припинення вогню та миру. Керівництво Угорщини з самого початку вважає, що цю війну неможливо виграти на фронтах. Така позиція, очевидно, викликає напругу між двома країнами.

Друга причина полягає в тому, що Угорщина має іншу думку стосовно вступу України до ЄС. Вважає, що Україна не готова до вступу в ЄС, над цим слід замислитися. Водночас уряд Угорщини не перешкоджав початку переговорів щодо Угоди про асоціацію з ЄС, а згодом щодо вступу. Наразі відомо про спілкування між міністром закордонних справ Угорщини Петером Сійярто та головою Адміністрації президента України для підготовки переговорів між Віктором Орбаном і Володимиром Зеленським. Усе це дає певну надію, адже, якщо добре підготувати зустріч, то між двома країнами можуть розпочатися позитивні процеси. На жаль, після такого тривалого розбрату нормалізувати відносини буде дуже складно.

– Що ви думаєте про політику підтримки Угорщиною угорської громади Закарпаття?

– Для нас це дуже важливо. Вважаю, що без допомоги з боку Угорщини було б надзвичайно важко утримувати установи закарпатських угорців. Ці форми підтримки з’явилися ще після 2014 року, оскільки тодішня революція в Україні та внутрішня напруга вказували на те, що попереду складний період. Через це, крім систем допомоги, поширених на закордонні угорські громади, закарпатські угорці отримали спеціальні види підтримки, які передусім стосуються вчителів, лікарів та працівників сфери культури. Завдяки цьому закарпатські угорці отримують значну допомогу, а органи місцевого самоврядування мають вигоду від податків, сплачених з наших програм, що теж є суттєвою. Ці форми підтримки триватимуть і надалі.

– Як ви вважаєте, чи є надія на те, що після закінчення війни закарпатські угорці знову стануть спільнотою, яка зростає та розвивається, а Україна – державою, сприятливою для життя?

– Заступник голови ТУКЗ-КМКС Ґейза Ґулачі десь писав, що єдина зброя закарпатських угорців – це надія. У цьому є певна правда. Думаю, усі закарпатські угорці хочуть миру в Україні. Однак треба визнати, що навіть після встановлення миру нам доведеться нелегко. Наші предки пережили надзвичайно важкі часи після Першої та Другої світових воєн. Цей досвід теж свідчить, що не тільки сам воєнний період, а й наступний є непростим. Досі після кожної війни наставав мир – сподіваймося, що це станеться якомога швидше, і тоді ми зможемо почати відновлення. Протягом історії закарпатські угорці не раз доводили свою стійкість, тепер ми теж бачимо, що, незважаючи на війну, їхня громада не розпалася і вони змогли зберегти свої установи. Якщо ситуація стане більш сприятливою, можна сподіватися, що наша угорська громада залишиться на своїй батьківщині та знову розвиватиметься.

Жолт Бадо/Badó Zsolt/Kárpátalja hetilap