10 років представляла інтереси закарпатських угорців

Викладачка інституту Андрея Бочкор десять років представляла інтереси закарпатських угорців у Європейському парламенті. Подякувавши за сміливу та послідовну позицію, ми розпитали її про результати, досягнуті протягом цього періоду, і теперішню ситуацію в Брюсселі.

– Ви представляли справу закарпатських угорців протягом двох термінів. Що б могли відзначити серед досягнень цього періоду?

– Успіхом можна вважати вже те, що завдяки загальнонаціональному списку «Фідес-ХДНП» питання щодо закарпатських угорців теж потрапило до політичного круговороту Євросоюзу. Наша громада отримала представництво в ЄС, і я могла безпосередньо інформувати високопосадовців Європейського Союзу про реформи, які відбуваються в Україні, та політику, що стосується нацменшин. Водночас, на мою думку, було досягнуто дуже важливих результатів, бо я належала до команди, для якої велике значення мають національна політика та становище національних меншин у Європі. Вважаю нашим спільним успіхом роботу, спрямовану на те, щоб захист нацменшин нарешті став політикою ЄС. Я брала участь у діяльності робочої групи Європейського парламенту з питань традиційних меншин, національних спільнот і мов. Ми всіма силами підтримали Minority SafePack, ініційований Федеральним союзом європейських національностей (FUEN), оскільки бачимо, що процес позбавлення меншин їхніх прав нерідко здійснюється самими державами. Тому важливо, щоб ЄС забезпечив правовий захист традиційних національних меншин та їхніх мов.

– Ви брали участь у роботі Європарламенту в ті історичні моменти, коли Україна вирішила обрати для себе Європейський Союз та євроатлантичну інтеграцію, могли долучатися важливих дискусій і рішень…

– Так. Зокрема таким було надання безвізового режиму, що тривало з 2008 року. Моя перша пленарна доповідь у 2014-му стосувалася саме цього питання, тобто була про те, наскільки важливо якнайшвидше надати громадянам України можливість безвізового в’їзду до ЄС. Зрештою це відбулось у 2017 році. Коли президент України та президент Єврокомісії урочисто підписували договір, я також була присутня. У 2017 році було укладено й Угоду про асоціацію і вільну торгівлю між ЄС та Україною. Таким чином Україна стала на шлях, який у майбутньому, імовірно, приведе її до вступу в Європейський Союз. Ми теж є частиною цього процесу, оскільки завдяки Копенгагенським критеріям дотримання прав меншин є важливою системою вимог для країн, які бажають приєднатися, адже Європейський Союз серйозно ставиться до цього питання. У нашому випадку, на жаль, ми побачили, що цей інтеграційний процес почався зі скорочення прав нацменшин у 2017 році. Через кілька днів після підписання Угоди про асоціацію Україна прийняла нову освітню реформу, яка унеможливила освіту національних меншин. Слідом за цим у 2019 році з’явився мовний закон, інші заходи також свідчили про те, що права національних меншин в Україні дедалі більше обмежуються, а водночас настрої та недовіра до представників нацменшин посилюються. На жаль, ми, угорці, відчули це на своїй шкурі, мені довелося звернути увагу в ЄС на відповідні процеси. Уже тоді, у 2017–2018 роках, я стала помічати позитивну дискримінацію з боку Євросоюзу щодо України. Вважалося: те, що робить Україна, може бути тільки хорошим, а ті, хто це критикує – речники Путіна і ми, політики, які порушували питання щодо позбавлення прав, – не мають рації. Тож було чимало нарікань на нашу адресу.

– Вам багато разів доводилося формулювати думку проти течії, що, очевидно, було невдячним завданням.

– Підкреслю, що це завжди робилося в конструктивному ключі. Коли у 2014 році я потрапила до Європарламенту, то долучилася до низки делегацій і комісій, завдяки чому могла допомогти процесу інтеграції України, а з іншого боку, мала можливість привернути увагу до правових норм нацменшин. І я наполегливо продовжувала це робити, незважаючи на те, що це виявилося справді нелегким завданням. Водночас було важливо, що є автентичний голос, який привертає увагу до всіх аспектів, адже реформи в Україні, зокрема у сфері освіти, мовний закон, децентралізація та багато інших перетворень, у ЄС ідеалізувалися.

На мою думку, наша робота значною мірою сприяла зміні цієї тенденції до кінця 2023 року. Попри те, що нам не повернули всі права, Верховна Рада в грудні минулого року внесла поправки до семи законів, які позбавляли прав нацменшини. Це доводить, що нарешті вдалося переконати українське керівництво повернутися до нормальної політики стосовно меншин, прийнятої в Європі. Значну роль у цьому відіграли і двосторонні переговори уряду Угорщини, адже завдяки йому наша точка зору завжди була представлена за столом переговорів.

– Чого ми можемо очікувати в цьому плані у майбутньому?

– Сподіваюся, що розпочата нами робота триватиме і нам вдасться відновити ті права, які ще не повернуто. Крім того, важливо продовжувати покращувати українсько-угорські двосторонні відносини, адже це завжди було запорукою мирного співіснування на Закарпатті.

– Після спілкування з колегами, ми дійшли висновку, що одним із важливих результатів вашої роботи є те, що про Закарпаття та проблеми угорської громади краю стало відомо керівним колам у Європі, а можливо, і в усьому світі. Вам вдалося досягти цього, представляючи політичні інтереси нашої угорської громади та використовуючи інструменти культурної дипломатії.

– Хочеться вірити, що завдяки, зокрема, і моїй діяльності закарпатська угорська громада потрапила на міжнародну та європейську політичну мапу. Адже у 2014 році в мене був особистий негативний досвід у цьому плані: коли на першому засіданні фракції Народної партії я представилась, то виявилося, що Закарпаття і закарпатська угорська громада не ідентифікувалися моїми колегами.

Я дуже пишаюся тим, що протягом 8 років вдавалося організовувати Дні Закарпаття в Брюсселі. Кожного разу ми представляли певний зріз мистецького життя та народної культури області, наприклад, роботи наших митців, важливих для нас громадських діячів. У стінах будівлі Європейського парламенту в рамках інформаційної виставки англійською та угорською мовами ми ознайомили відвідувачів з подіями так званих «маленьких робіт» 1944 року, а в рамках фотовиставки «Моє Закарпаття» показали природну красу та архітектурну спадщину нашого краю.

За підтримки Європейської платформи «Пам’ять і сумління» завдяки роботам спеціалістів Закарпатського угорського інституту ім. Ференца Ракоці ІІ була видана англомовна книжка «Боротьба за збереження» (Struggle for Survival), яка представляє історію закарпатських угорців протягом 1944–2022 років, а також нинішню боротьбу за освітні та мовні права.

Завдяки цьому вдалося викликати інтерес до Закарпаття в багатьох представників західної Європи.

Пізніше, коли ми заговорили про права нацменшин, стало зрозуміло, чому це так важливо для мене. Усе це було б неможливим, якби я не мала такого міцного коріння, яке пов’язувало мене, зокрема, із Закарпатським угорським інститутом та ТУКЗ-КМКС. Я завжди володіла інформацією, мала у своєму розпорядженні фаховий матеріал, за допомогою якого могла з використанням фактів достовірно представити ситуацію на Закарпатті. Це оцінили всі: від голови Європарламенту до єврокомісарів. Тож коли про Закарпаття чи важливість миру у зв’язку з російсько-українською війною говорила я, вони завжди звертали на це увагу.

Торкаючись питань, пов’язаних з війною, яка триває вже понад два роки, я завжди наголошувала на «людських аспектах», труднощах, які вона несе для роз’єднаних сімей, дітей та молоді, що були змушені покинути рідну землю, говорила про величезну кількість жертв по всій Україні й про те, чому так важливо якомога швидше досягти припинення вогню та встановлення миру. Адже рано чи пізно питання миру вирішується за столом переговорів, але не байдуже, скільки до того часу загине людей – кілька сотень чи кілька сотень тисяч.

– Як би ви охарактеризували поточну ситуацію в Брюсселі?

– Там великі проблеми, у всьому панує диктатура ліво-ліберальної сторони. Можна сказати, що Європарламент і європейський політикум уже добрий рік перебувають у стадії божевілля, оскільки приймають дедалі більш ірраціональні рішення в різних сферах, які, м’яко кажучи, не слугують інтересам громадян Європейського Союзу. Це чітко видно і щодо міграційної політики, і щодо ведення війни в Україні. Дехто займається безвідповідальною політикою заради короткострокової вигоди, чим шкодить економіці держав-членів і створює ризик ядерної війни.

На відміну від ситуації 10-річної давнини, сьогодні сім’я, нація, консервативні цінності стали в Європарламенті майже лайкою. Потрібні справді дуже великі зміни, щоб очистити Європейський парламент і приймати в майбутньому більш виважені рішення.

– Ви попрощалися з підписниками на своїй офіційній сторінці в соцмережі, де зазначили, що не полишаєте боротьбу за права закарпатських угорців…

– Формат, у якому я робитиму це, ще визначається, але я хотіла б і надалі в міру своїх можливостей брати участь у цій боротьбі. Моє ім’я фігурувало в «списку смерті» сайту «Миротворець», за останні роки я зазнала й багатьох інших несправедливих нападів, тож поки що мені не радять повертатися додому в Берегово. Я можу лише сподіватися, що нинішнє божевілля в Україні триватиме не довго.

Жолт Бадо/Badó Zsolt/Kárpátalja hetilap