Йосип Борто: «Не можна вирішити регіональні проблеми, не вирішивши проблем загальнодержавних»

«Карпатський об’єктив» продовжує знайомити читачів із кандидатами у народні депутати. Йосип Борто – перший заступник голови Закарпатської обласної ради, заступник голови ГО «Товариство угорської культури Закарпаття», балотується у виборчому окрузі №68 із центром в Ужгороді.

– Ви займаєте високу посаду в органах місцевого самоврядування. Чому ви вирішили балотуватись до Верховної Ради України?

– Я йду на вибори перш за все тому, що мене висунула громадська організація «Товариство угорської культури Закарпаття», членом якої я є. Окрім того, у нас у державі новий президент, який має намір втілювати нову політику. Я думаю, треба підтримати цей курс. Бо сьогодні недостатньо – міняти людей, треба змінювати саму систему. Можна змінити всіх чиновників, усіх керівників. Трохи буде краще, але добре не буде… Наша мета, щоб Україна стала дійсно демократичною правовою державою, де панують мир, стабільність і добробут.

Пройшовши шлях від депутата сільської, потім районної ради і облради, працюючи на посаді першого заступника голови Закарпатської обласної ради, я переконався і можу стверджувати, що є у нас певне місцеве самоврядування, є деякі повноваження й компетенції, котрі дають змогу вирішувати низку питань на регіональному рівні. Однак у нас і досі працює централізована система. І багато проблем, дуже болючих для Закарпаття, можна вирішити лише у столиці, і в першу чергу в парламенті. Тому ми і балотуємось у депутати Верховної Ради України.

– Які завдання ставите перед собою, якщо вас виберуть?

– Моя програма включає у першу чергу питання загальнодержавного рівня. Бо я вважаю, якщо мажоритарник буде займатися тільки проблемами свого регіону чи свого округу, то у нас ніколи не буде нормальної політики. Не можна вирішити регіональні проблеми, не вирішивши проблем загальнодержавних. На першому місці має бути державницький підхід. Але, слідом за цим, треба, звичайно, вирішити і ряд наболілих питань регіонального рівня, а також округу, від якого я балотуюсь, тобто Ужгородщини. Окрім того, оскільки я є представником національних меншин, буду займатися цією проблематикою.

На загальнодержавному рівні насамперед потрібно вирішити питання війни. Бо доки не буде миру, доти у нас не буде ні стабільності в державі, ні того розвитку, якого ми всі хочемо. Однак насильно це питання не вирішити. Тільки мирним дипломатичним шляхом, оскільки у противника набагато більше військової сили й потужності.

Друге питання: якщо ми і надалі будемо продовжувати жити на кредитах, то це нас скочує у прірву, з якої не вилізуть навіть наші онуки. Ніколи, жодна держава у світі не вирішила своїх проблем шляхом кредитів від МВФ. Треба цю політику завершувати і будувати власну економіку. Для цього у нас є всі відповідні можливості. Свій власний рецепт я умовно назвав «7Де+3П». Що це означає? 7Де: демократизація, децентралізація, деолігархізація, декорупціоналізація, детінізація, демонополізація, дебюрократизація. Всі ці пункти є дуже важливими і вони детально розписані у моїй програмі. Без цього у нас не буде потужної держави з процвітаючою економікою. І, аби їх реалізувати, всі чиновники й керівники на державних посадах мають відповідати трьом основним принципам «3П» – патріотизм, професіоналізм і порядність. Тобто вони мають бути патріотами рідного краю, Батьківщини і водночас мати державницький підхід – працювати не на себе, а на спільноту. Добрий керівник той, хто з гідністю служить людям. І треба дати їм нормальну зарплату, щоб не потрібно було красти. Але тих, хто до зарплати ще й краде, однозначно потрібно суворо карати. Бо інакше у нас нічого розвиватися не буде. Порядність – це означає, що ти відчуваєш відповідальність за свої слова і дії. У багатьох наших політиків нема відповідальності за свої слова. Пообіцяють до виборів, а потім забули.

Ще однією дуже важливою проблемою України нині є демографічна. Ми знаємо, скільки у нас було населення, – 52 млн. На жаль, невідомо, скільки зараз в Україні проживає людей, бо останній перепис був у 2001 році. Однак за оптимістичними цифрами – це 42 млн, а за більш реалістичними – 35 млн. Невідомо, коли буде перепис населення, але те, що є демографічна проблема, – це факт. Її можна вирішувати так, як дехто хоче в Європі. За допомогою мігрантів. А можна вирішити, як це зробили деякі інші країни ЄС, як наприклад Угорщина. Мігрантів не пускати, а вирішувати проблему через підтримку сімей.

Ну і, звичайно, в мене просто слів нема, коли я знаю, що є пенсіонери, котрі вимушені жити на 1500 грн. Це дико. Не має так бути в державі. Вони просто покинуті. А тут ще й проблеми з медициною. Я твердо переконаний: сьогодні в охороні здоров’я основне – це введення страхової медицини. Є практика, є досвід, які показують, що нічого кращого наразі немає.

Окрім того, аби покращити соціальний стан населення, треба зменшити хоча б наполовину ціни на газ для населення, і одразу зросте платоспроможність людей. Також слід відмінити субсидії і водночас підняти зарплати й пенсії. Коли у людей будуть гроші, у нас вирішиться демографічна криза і зміцниться внутрішній ринок. Але, щоб це зробити, потрібно, аби перестали красти, а почати дійсно розвивати економіку.

– Ви добре знаєте Закарпатську область. На вашу думку, які проблеми нашого краю є найважливішими?

– Основна проблема нашої області, хоча, на жаль, не тільки нашої, – це стан автомобільних доріг. Край із чудовою перспективою розвитку туризму – західні ворота України, і тут такі дороги… Ця проблема важлива і для держави загалом. Доки у нас не буде нормальних доріг, доти у нас не буде й розвитку економіки. Не прийде інвестор, не прийде турист. Поліпшення мережі доріг – основна, найболючіша, пріоритетна проблема. І це просто соромно, що ми, така велика держава, маємо репутацію бідної країни з поганими дорогами.

Забезпечення якісного водопостачання й водовідведення – це велика проблема Ужгородщини, де я балотуюсь. У самому Ужгороді її, на щастя, нема, але є Чоп і деякі села району, де основна проблема – це питна вода. Жити можна бідно. Але без води жити людина не може зовсім. Ця проблема дуже термінова.

Ще одна біда – це питання відходів. У країнах Європи маса заводів із переробки твердих побутових відходів. У нас – жодного. Сміття просто нагромаджується на сміттєзвалищах. Перший ми хочемо побудувати у селі Яноші. Дай Боже, аби пілотний проект був вдалим. І хоча це добрий початок, але докорінно не вирішить проблеми, яка, до речі, набула міжнародного характеру. Адже значну частину нашого сміття ми експортуємо через Тису в країни ЄС… Це ж ганьба!

Наступна проблематика – це безконтрольне вирубування Карпатських лісів, це однозначно треба припинити. Тих, хто говорить, що повені й вирубування лісів – не пов’язані між собою речі, я, як фізик, запевняю, що пов’язані. Дуже! І саме вирубування лісів призводить до цих паводків, котрі у нас постійно трапляються.

Також важливою є заборона видобутку важких металів на Закарпатті. Треба заборонити і все! Наш край – для туризму. Екологію треба берегти.

До цього варто додати, що чимало мешканців краю страждає від градобоїв. І жодного захисту від цього у них немає. Хоча сучасний рівень технологій уже такий захист дозволяє. І в цьому плані є партнери з Угорщини, які хочуть співпрацювати і співфінансувати пілотний проект.

Треба розвивати транскордонне співробітництво. І тут важливим пунктом є відкриття нових КПП на кордоні. А ті, що є, необхідно реконструювати. Особливо в Ужгороді й Чопі. Всі ми знаємо, яка там зараз ситуація.

Аби розвивати туризм, потрібно, щоб нарешті міжнародний аеропорт «Ужгород» запрацював на повну потужність. У цьому напрямку обласною радою та ОДА зроблено досить багато. З червня цього року два рази на тиждень літають рейси з Ужгорода до Києва. Плануємо запустити регулярні щоденні рейси на Київ, Прагу, Будапешт та в інших напрямках, на які буде попит. В Ужгороді також є чудовий парк – Боздош, котрий, якщо його розвивати, стане таким, як і прекрасні парки у Кошице та Ніредьгазі.

Найболючішою проблемою для національних меншин Закарпаття нині є звуження прав внаслідок прийняття закону про освіту. І тут не треба придумувати нічого нового. Потрібно просто залишити, як воно є. Як записано у Конституції України, Хартії регіональних мов та багатьох інших міжнародних договорах, котрі підписала наша держава. Бо ми вважаємо, що Верховною Радою приймаються такі закони, які звужують існуючі права національних меншин. Треба повернути право на навчання рідною мовою. Таке право було.

Ми не говоримо, що мову не треба знати. Всі, хто зацікавлений жити тут, вступати у вузи України, хочуть добре володіти державною мовою. Треба вчити, починаючи із садочка, потім у школі, в інших навчальних закладах, щоб досконало нею володіти. Але право на навчання рідною мовою забирати не смійте! Бо це конституційне право, право людини, батьків, дитини… І навіть із точки зору педагогічної краще, коли дитина навчається рідною мовою, якою вона мислить. Якісніше засвоюється матеріал. Це я кажу, як учитель із багаторічним досвідом.

Що ми пропонуємо? Залишити право на навчання рідною мовою та мережу шкіл з мовою навчання нацменшин. Одночасно покращити рівень володіння й навчання державною мовою. Треба створити потужну державну програму, котра буде включати іншу методику викладання. Не можна українську мову викладати за однією програмою учням, для яких вона є рідною, і тим, котрі нею не володіють. Тобто дітям румунів, угорців і т. д., рідна мова котрих походить із зовсім іншої мовної сім’ї. Тут потрібна методика викладання іншої мови. Ця методика нами розроблена, і її просто треба втілити в життя.

Розмовляв

Руслан ФАТУЛА