Півтори тисячі за голос. Брати чи ні?

Передвиборчі перегони щодо позачергових виборів до Верховної Ради вже розпочались. Цього разу політики в гонитві за депутатським мандатом, як і в попередні роки, не гребуватимуть використанням брудних технологій, а кожна політсила прагнутиме роздобути якнайбільше голосів.

Нові старі обличчя та методи

Старі політичні партії перефарбувалися в нові. Змінивши назви, кольори та гасла, вони теж ідуть упевненими кроками до парламенту. Цього разу на виборах будуть і підставні кандидати, і депутати, котрі в останній момент попросять підтримати іншого, але найпопулярнішим досі залишається підкуп. Про сезон підкупу виборців, що уже в розпалі, відкрито розповідають у своїх відеозверненнях Олександр Пересоляк та Юрій Чижмарь. Вони заявляють, що про підкуп знають усі, але не правоохоронні органи. Про цей ефективний та простий спосіб отримання голосів і такого жаданого місця в парламенті розповімо детальніше.

По чому мандат?

Чому всім так кортить потрапити до Верховної Ради? Від каденції до каденції бачимо там людей заможних, яким усього в житті вистачає. Для чого ж тоді їм депутатський мандат? Та виявляється – грошей багато не буває, і депутатське крісло у ВР, як жоден інший бізнес, їх примножує.

Для простого українця цифра в 5 млн доларів – космічна. Пересічному громадянину важко навіть осягнути думками, що ж можна зробити з п’ятьма «лимонами». Однак, як показали вибори 2012 року, саме таку суму готові викласти потенційні нардепи (або люди, які їх просувають) заради отримання мандата. Сюди включено і піаркампанію, і найрізноманітніші соцопитування та дослідження, і, звісно, купівлю голосів.

Скільки дають за голос?

Ми ведемо аналітику щодо методів, які застосовують політичні сили заради перемоги на виборах із 2012-го року. Ціни за голос від виборів до виборів зростають у рази: у 2012-му – 200 грн, у 2014-му голос виборця коштував уже 500, а цьогоріч уже подейкують про ставку в 1500 гривень за один голос. Однак, незважаючи на зростання цін, ефективність від простого підкупу зменшується в рази і політики не гребують іншими засобами заради отримання бажаної кількості голосів.

Способи залякування «куплених» виборців

У 2014-му ми писали, що у 2012-му видавали по 200 гривень на руки за один голос. За підрахунками, які проводилися на замовлення зацікавлених політсил на попередніх двох виборах, окупність вкладених коштів була така: з 10 виборців тільки 6 голосують за того, від кого взяли гроші. Тобто втрати сягають немало – 40%. Їх потрібно було скоротити, отож команда Януковича-Азарова на тих виборах протягнула закон про обов’язкове встановлення відеокамер на виборчих дільницях. Офіційно такі дії мали «сприяти законності та прозорості проведення виборів». Фактично ж ці камери (половина з яких узагалі не працювала) слугували як засіб залякування тих, хто взяв гроші, аби вони голосували саме так, як потрібно замовнику.

Купували голоси й інші учасники виборчих перегонів. І в них теж були високими втрати від купівлі голосів (аж 40%). Таких інструментів, як у провладної банди, в них не було, отож придумали ставити на виборчих дільницях своєрідних городніх страшил, тобто контролерів, тітушок, вишибал спортивної зовнішності. Вони нібито мали перевіряти, чи правильно проставлений хрестик у бюлетені. Однак така практика, як і «всеосяжний» нагляд відеокамер, також провалилася. Кількість осіб, що голосували за того, від кого взяли гроші, збільшилася лише на одного з десяти куплених виборців, а окупність зросла тільки на 10% – із 60 до 70.

П’ять агітаторів на один голос

І з кожними наступними виборами рентабельність такого методу зменшується. Адже люди розуміють, що у кабінці для голосування їх ніхто проконтролювати не зможе.

Яскравим прикладом стало голосування на Президентських виборах 2019 р. у Хустському районі – там тільки 31 людина проголосувала за Петра Порошенка, за наявності 150 агітаторів у селі, про що писав на своїй сторінці у Фейсбуці активіст Роман Келемен. Тобто результат – на п’ять агітаторів один голос, 80% проплачених людей не проголосували за політика, який їх купляв. Отож, окупність таких методів – тільки 20%.

Тому політики намагаються максимально оптимізувати свої витрати, і, якщо в Ужгородському районі ставки за голос сягають еквіваленту 100 доларів, то у Виноградівському дають усього 500 гривень за голос.

Інвестиції в безтурботне майбутнє. Своє, депутатське

Не варто забувати, що витрачені мільйони на купівлю голосів депутат не просто витрачає, а інвестує. У своє майбутнє та своїх нащадків. Приміром, за одну каденцію депутати заробляють стільки, що вони, їхні діти, внуки та правнуки можуть витрачати кошти, не працюючи жодного дня, до кінця свого життя. Арифметика проста: ціна одного голосування в сесійній залі ВР коштує близько 1 млн доларів. Тобто, вкладені 5 мільйонів можуть окупитися вже за перший тиждень «тяжкої» депутатської праці.

Як ідеться у статті «Тіньовий аспект депутатської діяльності, або Скільки зароблять депутати в парламенті?» (vgolos.com.ua): «За голосування по важливих бюджетних та економічних галузевих питаннях зацікавлені особи платять мільйони доларів. Що стосується голосувань по бюджету чи затвердження уряду, то тут «гонорари» йдуть на десятки мільйонів доларів».

Отож ми знову на порозі нових виборів, технології й методи до яких застосовуватимуть старі. Відкинувши всі нарікання на зажерливих можновладців і погане життя, давайте поставимо кожен  собі питання: «Що я особисто можу зробити, аби боротися з цим і щось змінити в країні?»

Гроші брати чи не брати, а на вибори іти

Перше, що ламає всі плани хитрих політиканів, – це висока явка виборців. Приміром, звична явка по такому-то округу ніколи не перевищувала 38%. Отож нам потрібно закупити стільки-то голосів, щоб отримати прохідний бал, думають політики. Люди на дільниці приходять мляво, не орієнтуються, за кого голосувати, тому все йде за планом зажерливих потенційних депутатів, які вже невдовзі будуть набивати власні кишені, а не турбуватися про ваш добробут. Але якщо на дільницю, замість 38%, прийде аж 85% виборців, то в голосів «по 1500 гривень» не виявиться шансів на перемогу, адже стільки людей вони не купили. І це стане зрозуміло ще до початку підрахунку голосів.

Друге питання: брати чи не брати ті гривні, яких так не вистачає від зарплати до зарплати? Комуналка, ціни на продукти, проїзд у транспорті – все невпинно дорожчає. Як не взяти «даремні» півтори тисячі? Тут варто пам’ятати: якщо виборець узяв ті кількасот гривень і поставив галочку за того щедрого кандидата, то він своїми руками запускає ланцюгову реакцію наступного подорожчання. Вже з наступного місяця той же депутат підтримає схему Роттердам+ (яку визнали незаконною через п’ять років). І вже першого ж місяця ви ці гроші втратите і до кінця каденції депутата будете втрачати не тільки через подорожчання комунальних, а й цін на продукти та проїзд у громадському транспорті.

До прикладу, депутати успішно користуються схемою повернення своїх інвестицій через безпідставне подорожчання проїзду в маршрутках.

Бо депутат, який купив голоси, буде голосувати за пролобійовані «зверху» законопроекти або ті, які вигідні його інтересам і які ще більше ускладнять життя простим виборцям, заради того, щоб окупити свої витрати на проходження в Раду.

Тому добре подумайте над тим, брати чи не брати гроші в депутатів.

Є й такі виборці, що не відмовляються від дармових грошей і беруть їх від кожного, хто пропонує. Одна жінка розповідала відверто, що гроші взяла від трьох кандидатів, а проголосувала за четвертого – за того, кого вважала за потрібне.

Що не можна робити на виборах, навіть якщо вас «попросять»

Знати, як себе поводити під час виборчого процесу, – дуже важливо. Отож, робити «фотозвіти» в кабінці чи з порожнім або заповненим бюлетенем категорично заборонено, як і знімати відео. За це вас можуть покарати штрафом від 1700 до 5100 гривень чи змусять пройти виправні роботи на строк до двох років, або ж мають право обмежити волю на строк до трьох років, передають РБК-Новини. Такі ж покарання чекають на тих, хто:

– захоче провести іншу людину до кабінки, навіть якщо це родич;

– буде намагатися виносити бюлетень за межі виборчої дільниці;

– спробує передати бюлетень сторонній особі;

– організовує масове підвезення виборців до місця, де ті мають голосувати, і передає кошти або ж подарунки в якості винагороди за голосування;

– спробує отримати виборчий бюлетень від будь-якої іншої особи, крім члена виборчої комісії;

– закидає бюлетені у великій кількості у виборчу скриньку під час голосування.

Отож, якщо ви вже навіть взяли ті гроші, то голосуйте за того, хто їх вам не давав, але хто справді дослухається до потреб та прагнень людей і хоч щось зробив не заради себе, а заради суспільного блага, для інших. Проконтролювати, за кого ви поставите хрестик у кабінці, закритій від усіх зацікавлених очей, неможливо. Тим паче, побачити ваш бюлетень по дорозі з кабінки до урни теж шансів ні в кого нема.

Оксана ЧОПАК