Виважено про Україну та Польщу

Різні акценти в оцінці війни в Україні випробовують історичну угорсько-польську дружбу. Треба бути стриманими, не забуваючи, що європейська інтеграція українського народу є спільним інтересом, і в цьому контексті мають бути гарантовані права угорців Закарпаття.

Зовнішня політика угорської парламентської більшості базується водночас на національній згуртованості, добросусідстві, угорсько-польській дружбі та євроатлантичному союзі, які є невід’ємними складовими угорського державного змісту. Оскільки ми послідовно представляємо інтереси нашої країни та нашого народу в контексті війни в Україні, у нас іноді виникають суперечки не лише з Києвом, а й з Варшавою чи навіть Вашингтоном.

Проте, ми не можемо ототожнювати себе з будь-яким наративом, який антагонізує угорсько-польські чи угорсько-українські відносини або протиставляє угорську громадську думку НАТО.

Це важливо пояснити, адже в нинішній напруженій ситуації вируюють емоції не лише за кордоном, а й в Угорщині. Оскільки, всупереч деяким чуткам, свобода преси в Угорщині практично необмежена, усе це розгортається в пресі без будь-якого контролю. Саме у правій, консервативній пресі, це дійсно проявляється найсильніше. Проте зрозумілу, але не завжди мудру, гостру публіцистику не слід плутати зі спокійною, виваженою та раціонально-патріотичною політикою обраної парламентської більшості та уряду, який вона незабаром наділить повноваженнями.

Днями, наприклад, збуджений через угорсько-польські тактичні суперечки, автор публіцистики в одній із найпрестижніших консервативних газет назвав поляків «могильниками цивілізації», які, за його словами, хотіли спровокувати війну, хоча «вони вже кілька разів поплатилися за свої безвідповідальні провокації». Ця риторика звучить майже так, ніби публіцист вважає поляків також відповідальними за початок Другої світової війни. Проте, очевидно, що автор чи видання, які вважають себе консерваторами, не хочуть підтримувати аргументацію колишнього гітлерівського та сталінського режимів, яку тепер знову «розігрів» президент Путін.

Угорсько-польська дружба не означає, що Варшава визначає, що і як може робити Угорщина. Вона означає терпляче вислуховування аргументів один від одного і уникання розмов чи навіть поганих думок про партнера. У багатьох сенсах ці дві країни знаходяться у різних позиціях, у зв’язку з чим вони часто виступають по-різному у різних ситуаціях.

Дружба у зовнішній політиці означає,

що потрібно триматися разом у всьому, у чому тільки можливо,

а в чому це неможливо, треба прагнути

якомога менше шкодити один одному.

Тому ми, з боку Угорщини, досі не критикували і не плануємо критикувати польську зовнішню політику, також не ототожнюємо себе з антипольськими наративами третіх країн.

Дружба з поляками історично завжди була частиною патріотизму в угорському культурному середовищі. Вираженими антипольськими настроями захоплювалися лише угорські послідовники нацистів і більшовиків. Востаннє вони проводили свою грубу медіакампанію проти угорсько-польської дружби у 1980-х роках. Саме тому гравець міжнародної арени повинен обмірковано діяти, підтримуючи ту чи іншу традицію. Оскільки дружба з поляками є частиною угорської національної ідентичності, парламентська більшість, соціалізована в дусі угорського патріотизму, підтримуватиме угорсько-польську дружбу, навіть якщо деякі домінантні польські особистості, захоплені емоціями, які також вируюють у сучасній ситуації, демонстративно відвертаються від цієї традиції на деякий час.

Емоції і, можливо, спроби російської дезінформації викликають багато безглуздих наративів щодо українців та війни в Україні. В угорському суспільстві, наприклад, панує стереотип, що українські національні прагнення є продуктом якоїсь антиросійської диверсійної діяльності з боку США. Насправді, достатньо трохи знань у сфері світової літератури чи кінематографії, щоб такі твердження викликали здивування. Як може бути американською креатурою нація, з якою поляки мали низку кривавих конфліктів упродовж століть? Це минуле зараз намагаються трансформувати у примирення і, навіть, союз, що має історичне значення.Зі свого, угорського боку, ми можемо цій ідеї побажати лише всього найкращого.

Подібна історична нісенітниця – ототожнювати «визволителів», які коїли військові злочини в Угорщині під час Другої світової війни, з українськими національними прагненнями, посилаючись на те, що це крило Червоної Армії назвали Другим Українським фронтом. Насправді ця «червона» армія найжорстокіше поводилася з українськими націоналістами, фактично домагаючись їх повного знищення.

Варто враховувати, що українська нація є найбільшою серед сусідів угорців. Тому особливо важливо думати про них, спираючись на якомога ґрунтовніші знання, а не на кліше російської зовнішньополітичної пропагандистської машини. Я закликаю кожного не лише забезпечити їжею та житлом біженців, якщо вони вже змушені перебувати серед нас, але й спробувати пізнати їхню культуру, їхнє повсякденне життя, їхнє мислення про власну націю та світ. Тільки на цій основі ми можемо проявити ініціативу щодо України, щоб створити добросусідство, частиною якого після війни має стати відновлення втрачених прав угорців Закарпаття.

Важливо також чітко бачити, що означає і що не означає наша позиція з приводу того, що «це не наша війна».Ідеться про те, що Угорщина не є учасником війни і не хоче ним стати: вона не відправляє солдатів, не перевозить і не пропускає через свою територію летальну зброю. Проте, немає жодних сумнівів, що спроба Росії завоювати чи понівечити Україну порушує корінні угорські інтереси. Росія не хоче допустити приєднання України до західного світу, до якого ми належимо. Та оскільки в Україні проживає півтори сотні тисяч угорців, у наших елементарних національних політичних інтересах, щоб це дуже амбітне прагнення України було успішним. Саме тому ми одними з перших узяли на себе зобов’язання якнайшвидше розпочати процес вступу України до ЄС.

Більше того, напередодні війни президент Путін назвав розпад Радянського Союзу найбільшою трагедією у світовій історії.У контексті війни треба бачити, що це було не лише захоплення політика історичними амбіціями, а й оголошення загарбницьких намірів великої держави, у тому числі – й стосовно Закарпаття.З угорського боку ми намагаємося якомога менше загострювати наші стосунки з Росією з міркувань енергетичної політики, безпеки та традиції взаємної поваги.

З іншого боку, не в наших інтересах, щоб угорці Закарпаття раптом опинилися в російській сфері інтересів, а Угорщина – у безпосередній близькості до російської сфери інтересів (можливо, в якійсь зовнішній, «привілейованій» сфері). Давайте скажемо чітко: російське імперське бачення возз’єднання колишнього Радянського Союзу, що є декларованою метою цієї війни з російського боку, є абсолютно неприйнятним з точки зору зовнішньої політики Угорщини.

Тож хоча «це не наша війна», але – подобається нам, чи ні – ведеться також проти нас, у чому ми не є, не можемо бути нейтральними.У цьому сенсі нас також захищають українські воїни, які борються за незалежність власної країни. Серед них є угорці Закарпаття (хоча у зв’язку з цим можна вітати призупинення президентом Зеленським примусового призову на військову службу). Більше того, вони захищають нас також у тому сенсі, що, згідно з оголошеними Росією цілями війни, Москва також хоче вказувати нам, яку зброю можна розмістити на своїй території і на які війська можна покластися для захисту своєї країни, країн Центральної Європи, включаючи Угорщину.Однак Угорщина навіть не хоче чути про це, оскільки вирішувати ці питання виняткове право має угорський народ.

Отже, угорський інтерес полягає в наступному: не в наших інтересах увійти у цю війну, але в наших інтересах, щоб вона завершилася якнайшвидше, і щоб російська сторона не досягла цілей, заради яких вона розпочала війну. Важливо, щоб ця війна закінчилася так, що жодним чином не було виправданим військове насильство. Бо якщо агресія в будь-якому сенсі буде виправдана для росіян, вони чи інші згодом діятимуть військовим шляхом заради досягнення своєї мети. Тому будь-яке виправдання насильства елементарним способом порушить фундаментальний угорський інтерес у стабільності регіону.

Тому Угорщина, утримуючись від будь-яких проявів, які б показали її, як воюючу сторону в російсько-українській війні, використовує всі інші можливі засоби для якнайшвидшого припинення війни, що не виправдовує агресії. Ми підтримуємо зусилля ЄС щодо встановлення миру, включаючи передачу зброї ЄС Україні, підтримуємо найбільшу програму гуманітарної допомоги в нашій історії, а також широку палітру економічних та політичніих санкцій проти Росії.

Ми лише не можемо підтримати повний розрив енергетичних відносин, тому що захід, який завдасть більше шкоди нам самим, ніж ворожій владі, суперечить воєнній ситуації. Однак ми не проти того, щоб будь-яка держава-член ЄС, яка може це зробити, могла розірвати свої енергетичні відносини з Росією взагалі. Для нас важливо те, що це не повинно бути обов’язковим. Ми також не проти будь-яких дій, які спрямовані на припинення монополії Росії на енергетичному ринку і, таким чином, позбавлення її додаткового прибутку від транспортування енергоносіїв. На нашу думку, окупанти мають піти з окупованих територій, має бути відновлений суверенітет, територіальна цілісність України, права людини та меншин мають бути відновлені в Україні, військові злочини мають бути розслідувані, їх виконавці та підбурювачі мають бути притягнуті до відповідальності та покарані, а післявоєнну відбудову, окрім підтримки міжнародної спільноти, мають оплатити також і ті, хто завдав шкоди. Після всього цього люди і нації повинні примиритися одне з одним. На жаль, це займе багато часу!

Жолт НЕЙМЕТ, голова парламентського комітету із закордонних справ

Національної асамблеї Угорщини