25 років незалежності: якою є Україна сьогодні

24 серпня 1991 року Верховна Рада УРСР ухвалила Акт проголошення незалежності України. З того часу прийшла нова епоха в дім кожного українця – почала свій відлік історія суверенної Української держави.

Чверть століття тому, коли Україна здобула свою незалежність, чимало експертів пророкували нам блискуче майбутнє. Здається, для цього в нас було все: сильна економіка, величезна територія, військова потужність, вигідне географічне положення, природні ресурси, освічені та працьовиті люди… Володіючи таким величезним потенціалом, Україна, на думку багатьох відомих економістів того часу, мала швидко зрівнятися за рівнем розвитку з такими країнами, як Франція, Німеччина, Велика Британія. На початку 90-х років абсолютна більшість українців була впевнена, що мине якихось 5–10 років і «заживемо!». Та не так сталося, як гадалося…

Кому потрібна процвітаюча Україна?

Святкуючи 25-й рік незалежності України, ми нарешті розуміємо, що для побудови успішної країни треба як мінімум більше часу. Можемо до безкінечності аналізувати причини наших невдач та поразок, однак у першу чергу слід усвідомити одну просту річ: окрім нас самих, успішна Україна не потрібна більше нікому. Із картинки телевізора часом виникає хибне враження, що ті самі Франція й Німеччина (або інші західні партнери) сплять і бачать, як би допомогти Україні. Але насправді це зовсім не так. Що не раз доводила й наша тисячолітня історія. У них є свої цілі та завдання, в які нині до певної міри вписується допомога нашій державі, однак не йдеться про побудову тієї потужної України, котра потенційно може з ними конкурувати. А щодо намірів наших східних сусідів, то тут уже й не треба пояснювати, чи вигідна їм процвітаюча Україна. Щоправда, не всі ще до кінця усвідомлюють, скільки роботи за останні 25 років було виконано Кремлем, аби наша держава не відбулась. Однак незалежна суверенна Україна досі існує, і це вже неабиякий успіх, хоча й не всім зрозумілий.

Покоління, народжене вільним

За свою 25-річну історію наша держава пережила дві революції, криваву війну та втратила велику частину території. Поряд з тим українці відстояли свою незалежність і власні переконання, з’явилися нові герої, нові сторінки національної історії, нова гордість…

Та найголовніше – за цей час з’явилося ціле покоління вільних людей, що народилися в незалежній Українській державі. В останні роки саме ці молоді люди стали активною, рушійною силою Революції Гідності, добровольчого та волонтерського рухів. І саме завдяки таким людям наша держава все ж відбулась і вистояла… А віроломний агресор урешті усвідомив, що подальша окупація українських земель є неможливою. Адже Кремль при всій своїй військовій могутності теоретично може захопити значну територію нашої держави, однак утримати її Москві не до снаги. І вони це зрозуміли, коли побачили тисячі добровольців, волонтерів та рішучу реакцію українського суспільства на військове вторгнення.

Суб’єкт чи об’єкт світової політики

Сьогодні нам кажуть, що наша незалежність уявна, а Україна є лише об’єктом міжнародних відносин, і аж ніяк не суб’єктом. Мовляв, залежали від росіян, а тепер нам диктує умови Захід. Але як би там не було, ми змогли обрати свій власний шлях, відстояти свої переконання у кривавій боротьбі, заплативши дорогою ціною за власний вибір. Правильний він чи ні, покаже історія… Однак сам факт, що він був зроблений нами, а не насильно насаджений ззовні, багато про що говорить. Можливо, нам ще далеко до повноцінного суб’єкта міжнародних відносин, але ми нікому не дозволили вирішувати за нас поворотні моменти історії. Черговий московський міф про нездатність українців до державотворчих процесів розвіявся, як примара. Україна потрохи скидає столітні імперські кайдани Кремля і входить в орбіту впливу Заходу, при цьому отримуючи певний простір і для самостійного політичного курсу. Так чи інакше, зменшення економічної й політичної залежності від Москви та зростання впливу на Україну ЄС і США створюють для нас більш-менш збалансоване геополітичне середовище, яке ми в перспективі можемо використати, аби зайняти гідне місце у світовій ієрархії та стати дійсно повноцінним суб’єктом міжнародних відносин, здатним цілком самостійно розвиватись і приймати рішення.

У нас є чим пишатися…

Ще один комплекс меншовартості, який активно нав’язують українцям ззовні, – це відсутність значних досягнень за період незалежності. Однак цей улюблений московський міф зовсім не відповідає дійсності.

Почнемо з того, що при всіх наявних проблемах у нас є не остання у світі економіка і досить потужна промисловість. Україна знаходиться серед найбільших аграрних виробників, це одна з небагатьох держав, що має власне авіабудування – із найкращих у світі. Урешті ми досі залишаємося однією з небагатьох космічних держав. Окрім того, за роки незалежності було створено та реанімовано десятки успішних потужних підприємств, що є нині конкурентними навіть на західних ринках, серед яких виробники продуктів харчування, військової техніки, програмного забезпечення та багато іншого.

Значними також є здобутки у сфері культури та спорту. За 25 років Україна двічі виграла Євробачення й може похвалитися не одним музикантом зі світовим іменем. Хоч і зі скрипом, але розвиваються література, живопис та всі інші форми й жанри мистецтва. У спорті були злети і падіння, великі перемоги та прикрі поразки, але нині ми пишаємося десятками українських спортсменів, котрих дійсно знають і поважають у всьому світі.

На своїй землі ми непереможні!

Не все у нас виходить із системою влади… Як наслідок, нині Україна є корумпованою олігархією, непривабливою для інвестицій державою, що перебуває на останньому місці в Європі за показником ВВП на душу населення та рівнем життя. Мільйони наших співгромадян у пошуках кращої долі подалися в інші країни. Та хочеться вірити, що не назавжди. Адже нині вже можна говорити про наявність в Україні сильного громадянського суспільства, яке здатне в критичний момент повернути колесо історії. А це, у свою чергу, вселяє надію, що всі наші труднощі є тимчасовими та скороминучими. Бо головне – люди вірять в Україну, здатні добровільно стати на її захист і за потреби віддати життя за свою Батьківщину… На цьому фоні всі інші труднощі здаються другорядними. Суспільство, котре може самотужки генерувати та відстояти ідею, в яку вірить, урешті наведе порядок і у владних структурах. Потрібен тільки час.

За 25 років незалежності українці зрозуміли, що будувати успішну процвітаючу країну не так уже й легко, особливо за наявності великої кількості зовнішніх «радників» та «доброзичливців». Однак це не означає, що ми повинні відмовитися від мрії, якою загорілася вся країна в 1991 році… Попри масове розчарування, усе ж радує, що українці не опускають руки при перших труднощах і в більшості продовжують вірити та боротися за власні переконання. Радує й те, що потроху відходять у минуле і всі нав’язані нам ззовні комплекси меншовартості про якусь не таку ментальність, державу, що не відбулась, націю без національної ідеї, духовну деградацію та ін. Саме останні бурхливі роки нашої історії показали абсолютну безпідставність і штучність подібних навіювань. Українці всьому світу продемонстрували свою гідність, незламність, духовну силу, вікову національну ідею та здатність відстоювати власні переконання до самої смерті. А це коштує дуже дорого й означає, що сьогодні ми на своїй землі непереможні.

З Днем Незалежності!

Руслан ФАТУЛА